Софі Перино - Дочка Медічі

— Я не вірю, що мати здатна видати мене заміж за пана, який надає перевагу...

— Чоловікам? — припускає Генрієтта.

— А я не вірю, що ви звабили священика! — каже Шарлотта.

— Чом би й ні? — відповідає Генрієтта.— Я люблю експерименти. Позаяк його Святість брав активну участь у перемовинах щодо шлюбу Марго, я була впевнена, що секретар нунція знатиме всі подробиці,— розвернувшись до мене, вона додає: — Що ж стосується переваг дона Себастьяна, не зовсім зрозуміло, хто подобається йому більше — чоловіки чи жінки, коли йдеться про плотське кохання. Зрозуміло лише те, що його виховували монахи, які навіяли йому думку, що кожна жінка нечиста, адже є джерелом гріхів. Такому, як він, чоловіки видаються меншим із двох лих,— доливаючи вина до наших келихів, каже вона.— Як прикро.

Я не впевнена, кому із нас вона співчуває, але у цю мить я жалію себе.

— Дякувати Богу, не всі чоловіки схожі на нього,— веде далі її милість, піднімаючи келих.— Пропоную випити за чоловіків, які люблять жінок. За чоловіків, якими ми можемо насолоджуватися й використовувати у власних цілях.

А як же кохання?

Шарлотта п’є, ласкаво посміхається мені та каже:

— За таких чоловіків, як герцог де Гіз — захисник Пуатьє.

Мій брат був у Меці недовго: незабаром надійшла звістка, що армія гугенотів зібралася біля Пуатьє. Назрівала облога. Генріх поїхав об’єднувати розігнане ним військо. Ми повернулися до Парижа: мати нарешті одужала і мала змогу подорожувати. Поки ми чекали новини про Генріха, який мав дістатися Пуатьє, почали надходити інші повідомлення: про подвиги графа де Люда та його гарнізону; як виявилося, мій коханий герцог зі своїм братом, герцогом Маєннським, перебували в Пуатьє й відважно захищали місто. Здається, прагнення герцога відзначитися на полі бою справдиться. Якщо його подальші дії будуть так само успішними, Пуатьє стане його особистим досягненням.

Сповнена ентузіазму випити за нього, я піднімаю келих.

— Коли вчора до столиці прийшла звістка, що Гіз здійснив сміливу операцію зі знищення мосту над річкою Клен, моя сестра замовила месу, аби подякувати Богу за те, що він живий і робить героїчні вчинки,— каже Генрієтта.

На жаль, моя радість, викликана успіхами герцога, не є повною. Я не єдина, хто захоплюється ним. Майже кожна жінка при дворі божеволіє від хвилювання, коли приносять чергову депешу. Принцеса де Порсіан не лише замовляє меси, а й пише жахливі вірші, присвячені герцогу. Я бачила.

Крім цього, мене тривожить реакція мого брата. Відтоді, як Анжу дізнався про подвиги герцога, його листи до матері сповнені гнівних тирад на адресу Гіза. Схоже, він вірить: все, що робить герцог, так чи інакше принижує його.

— Я скоріше вийшла б заміж за Гіза, ніж за короля Португалії,— зітхаю я.

Генрієтта та Шарлотта миттєво стають серйозними.

— Нікому не кажіть це навіть жартома,— говорить герцогиня.

— Я знаю. Але ж має бути якийсь спосіб уникнути цього шлюбу. Я не бажаю виходити заміж за чоловіка, для якого моя присутність буде нестерпною. Я не зможу впливати на нього, а як майбутня королева я жадаю бути впливовою особою.

Обидві жінки з розумінням кивають.

— Монсеньйор згадував, що мати дона Себастьяна бажає одружити його на ерцгерцогині Австрійській,— каже Генрієтта.— Можливо, якщо вам удасться відкласти шлюб, втрутиться доля.

— Я маю слабку віру в долю, принаймні, коли мене примушують до чогось.

Генрієтта підкочує очі під лоба.

— О, так, ваше життя жахливе. Вас обожнюють два сміливі герцоги, один із них — королівського походження. Ви надзвичайно вродлива. Ви маєте двох найвідданіших у світі подруг, і останнім часом ви дуже близькі з її величністю. Вочевидь, доля та фортуна не дуже прихильні до вас,— змінивши уїдливий тон на звичайний, вона веде далі: — Оскільки ви в добрих стосунках із вашою матір’ю, може, краще розраховувати не на долю, а на вашу впливовість і поговорити з нею про португальця?

— Подивлюсь, як розвиватимуться події в Пуатьє. Якщо Анжу переможе, можливо, я звернусь до нього по допомогу. Зараз я втомилася про це думати. До того ж, нарешті визирнуло сонце. Ходімо насолоджуватися ним у садах.

— Спершу я маю допити своє вино,— каже Генрієтта. Вона бере напівпорожній келих і вихиляє його.

Я наслідую її приклад, аж тут до кімнати швидко заходить сяюча від щастя мати.

— Анжу надіслав листа. Військо Коліньї значно зменшилося через епідемію і перебуває в найгіршому стані. Будь-якого дня він очікує на перемогу в Пуатьє і бажає обговорити це з королем і його радниками, перш ніж виникне потреба переслідувати утеклих протестантів. Ми вирушаємо негайно!