Софі Перино - Дочка Медічі

За дверима зчиняється якась метушня. Ми з матір’ю одночасно звертаємо увагу на галас.

— Не тривожтеся,— каже вона.— Там мій охоронець.

Але я помічаю, що вона крадькома виймає з піхов кинджал, який тримає на своєму робочому столі. Я підводжуся в ту мить, коли двері широко відчиняються. До кімнати вривається мій брат Генріх — Генріх, який, згідно з останніми повідомленнями, рухався зі своїми військами униз річкою Н’євр. Він сердитий. Я німію, збентежена як його несподіваною появою, так і його злим обличчям. Здається, матері теж відібрало мову. Натомість Анжу налаштований розмовляти.

— Я розпустив армію,— каже він.

— Сподіваюсь,— обережно мовить мати,— ви вчинили так, тому що здобули важливу перемогу і армія нам більше не потрібна. Проте якщо це правда, чому ви не вітаєте нас усмішкою?

— Ваші молитви, пані, останнім часом не надто допомагали. Хіба ви не просили Бога, аби найманці герцога Цвайбрюкенського ніколи не зустрілися з людьми Коліньї? Але вони зустрілися. Згодом їхні об’єднані війська протистояли моїм у Ла-Рош-л’Абей, і я не вийшов переможцем,— він із такою люттю б’є найближчий стілець, що той перевертається.

— Багато людей загинуло?

— Більшість солдатів із двох підрозділів піхоти включно з людьми Його Святості. Ці італійці краще знаються на моді, ніж воюють. Філіппе Строцці потрапив у полон, а я сплатив викуп, хоча, враховуючи його неспроможність як воєначальника, варто було вимагати гроші від Папи. Герцог де Гіз...

— Герцога поранено? — я не усвідомлюю, що заговорила, доки Анжу не витріщається на мене, роззявивши рота.

— Ні. Я зрадів би, якби цей марнославний ідіот отримав поранення. Його відмова виконувати мої накази призвела до плутанини. Де б він не вештався, я молюся не зустрітися з ним. Якщо наші шляхи перетнуться, я відлупцюю його або навіть гірше.

— Якщо герцог справді винен,— кажу я, намагаючись заспокоїти Генріха, але не бажаючи визнавати провину мого коханого,— його неодмінно покарають. Вас не звинуватять у поразці.

— Сестро, я обожнюю вас, але ви помиляєтесь, уважаючи, що розумієтесь на військовій справі. Я — генерал-лейтенант, коли щось іде не так, я несу відповідальність. Принаймні, на думку мого любого брата,— він виразно дивиться на матір.

Подавшись уперед, я ніжно поправляю волосся на його скронях.

— Ви мусите знати, що ми ніколи не повіримо будь-яким поганим відгукам про вас, навіть якщо це скаже Карл.

Він обіймає мене і пригортає, занурившись обличчям у моє волосся.

Потім, піднявши голову, звертається до матері:

— Не хвилюйтеся, пані. Я не зазнав втрат більших за ті, які може собі дозволити король. Однак я так розгнівався на тих, хто залишився живим, і бачив так мало шансів на успіх, що вирішив відпустити чоловіків додому. На думку Таванна, це найкращий спосіб відігнати армію Коліньї. Якщо вони не зустрінуться з нами у бою, найбільш імовірно, що вони розбіжаться, і ми матимемо час на роздуми.

— А якщо вони залишаться?

— Тоді я знову стрибну в сідло й негайно вирушу на південь. Але зараз я маю намір піти до моїх апартаментів і напитися,— він відпускає мене.

— Я піду з вами,— підводиться мати.

Я залишаюсь сама, але не переймаюсь цим. Я не зазіхатиму на час, який мати проводить у товаристві Генріха. Між тим, я наближаюсь до стола її величності, аби побачити на власні очі лист від нашого посла у Мадриді. Маю надію, що мати сприймає перемовини оптимістичніше за нього. Однак здається, Форкево вірить, що дон Себастьян погодиться прийняти мою руку. Я відкладаю сторінки у бік, аж раптом мою увагу привертають слова: «Я не вважатиму мій обов’язок виконаним, якщо не повідомлю вам, що я чув, причому із кількох джерел, що дон Себастьян навряд чи здатен зачати дитину. Відтак, цей шлюб може сприяти зміцненню стосунків між Португалією і Францією, але такий політичний союз триватиме, доки житимуть принцеса та її чоловік, і не довше».

Навряд чи здатен зачати дитину. Я не впевнена, що розумію значення цих слів, але вони хвилюють мене. Я жадаю мати дітей, і мої бажання цим не обмежуються. Відтоді, як я вперше поцілувалася з Гізом, я відчуваю нагальну потребу вдатися до дій, які призводять до появи дітей.

— Секретар нунція каже, що він боїться жінок понад усе на світі,— Генрієтта приглушує голос попри те, що ми перебуваємо у моїх апартаментах. Лувр — місце, де можна зберегти будь-яку таємницю, тільки якщо розмовляти пошепки.