Софі Перино - Дочка Медічі

А як тоді бути з Катериною Медічі? Якщо я не погоджуюсь із відвертою брехнею і виправдовую Маргариту, можна припустити, що й Катерина не відповідала образу «Змії», а скоріше була доброчесною «матір’ю нації». Катерина — неоднозначна постать. Попри те, що королева-мати не була типовою кінематографічною лиходійкою або «чорною королевою», як її називали найзавзятіші сучасні критики, історики не доходять згоди щодо доцільності її політики під час релігійних війн — як і щодо інших політичних рішень. Безперечно, Катерина була впливовою жінкою, яка захищала своїх синів і боролася за владу для них і для себе. Їй можна віддати належне за позитивні зрушення, що відбулися в країні після смерті Генріха II. Однак не підлягає сумніву, що деякі її вчинки призвели до катастрофічних наслідків. На мій погляд, нелогічно стверджувати, що вона приймала політичні рішення, які приносили користь, але не причетна до рішень, які обумовили жахливі події. Саме такі аргументи наводять її захисники. Подібні твердження нелогічні ще й тому, що й суперечать впливовості Катерини, адже йдеться про одну з королев XVI століття, яка мала майже абсолютну владу. Як зауважує історик Р. Дж. Кнехт: «Спроби виправдати Катерину можуть завести надто далеко. Можливо, її звинувачують більше, ніж вона заслуговує, але вона не була святою, на її руках кров багатьох людей».

На щастя, моя робота відрізняється від розвідок академічних істориків, тож мені не довелося заглиблюватися у мотиви дій Катерини й проблему моральної відповідальності за злочини. Я розповідаю цю історію від імені її доньки, а, як відомо, донька сприймає не об’єктивно будь-яку матір — навіть найкращу у світі. Маргарита де Валуа мала вагомі підстави почуватися ображеною й розгніваною на Катерину. Саме крізь призму цих почуттів розкрито образ Катерини у моєму романі «Дочка Медічі».

Жодна авторська післямова не була би вичерпною без певних уточнень.

— Зображуючи королівський двір у переломний період релігійних війн, я намагалася дотримуватися історичної правди. Водночас я мала на меті розповісти захоплюючу історію. Особливості сюжету й обраної теми інколи змушували мене вдаватися до незначних відхилень. Скажімо, я могла трохи змінити послідовність викладення фактів, щоб уникнути плутанини й зберегти цілісність композиції. У деяких випадках я робила Маргариту свідком подій, які насправді відбувалися без неї. Деякі мої рішення стосовно сюжету вимагали не стільки дотримання істини, скільки пошуків компромісу між суперечливими версіями істориків. Приміром, ключову роль у житті Маргарити зіграла домовленість із її братом Анжу представляти його інтереси при дворі — завдяки цій угоді вона стала повірницею їхньої матері. Історики не одностайні у визначенні дати її зближення з Анжу та Катериною Медічі. Я поділяю версію, яку висуває Леоні Фріда й інші дослідники: на їхню думку, злет Марго розпочався після того, як герцог Анжуйський прибув до двору повідомити про перемогу королівських військ при Жарнаці.

Які ж причини розриву між Анжу та Марго? Я шукала переконливе пояснення раптової ненависті Анжу до сестри, яку він обожнював стільки років. Антипатія до герцога де Гіза, викликана військовим і політичним суперництвом, — недостатня підстава. Тривалий час ширилися чутки про ймовірні інцестуозні стосунки Маргарити з її братами. Я не схильна вірити, що вона була близька з кимось із них, але припускаю, що Анжу мав романтичні почуття до неї. Гнів чоловіка, якому відмовили у коханні, може бути безмежним. Якщо Анжу сприймав Гіза як суперника у битві за прихильність сестри, його бурхлива реакція на захоплення Маргарити стає зрозумілою — так само, як і протистояння між братом і сестрою, що прийшло на зміну їхній колишній дружбі.

Слід зазначити, що одна сцена є цілком вигаданою. 4 червня 1572 року у Жанни Д’Альбре стався напад лихоманки, який звів її у могилу. Жоден представник королівської родини не відвідав її, коли вона лежала на смертнім одрі. Натомість вони демонстративно оплакували королеву Наваррську, віддаючи їй останню шану. Таку дивну поведінку пов’язують із чутками про отруєння Жанни попри те, що королівські лейб-медики, які проводили розтин тіла, стверджували, що вона страждала на сухоти. Отже, візит до помираючої Жанни — плід моєї уяви. Я вважаю цю сцену дуже важливою, адже прохання королеви Наваррської виявити доброту до її сина й відповідна клятва Марго призвели до несподіваних наслідків.