Софі Перино - Дочка Медічі

— Ті самі люди, які називають мене шпигункою?

— Вони не знають вас.

— Ви теж не знаєте мене, пане,— я торкаюсь його руки, даючи зрозуміти, що кажу це без гніву.— Але я сподіваюсь проявити себе, дотримуючись нашої угоди й пропонуючи вам найкращі поради, на які я здатна. Запевняю вас: бути ворогом її величності, навіть уявним ворогом, набагато небезпечніше, ніж змусити Карла думати, що ви байдуже ставитесь до можливої війни. Є вірніші способи завоювати прихильність короля. Коли прийдуть холоди, придворні їздитимуть на полювання. Як і ви, король — завзятий мисливець. Покажіть йому вашу пристрасть. Уполюйте для нього вепра, і ви будете братами, незрівнянно ближчими, ніж зараз. Повірте, такі тактики значно успішніші, ніж розмови про Іспанію, і значно безпечніші.

— Ви хочете сказати, що ваша мати страшніша за загнаного вепра?

— Так, хоча це ви, а не я висловлюєте вголос таку думку.

— Якщо ви не шпигунка, мені не треба боятися,— його усмішка незмінна, а от очі не настільки впевнені.

Коли ми дістаємось готелю Анжу, король Наваррський вагається, озираючись навкруги. Ми побачили Шарлотту одночасно.

— Ідіть до неї.

Мій чоловік пильно дивиться мені в очі.

— Учора я сказала вам те, що думаю. Усе це правда. Пане, ви можете сказати про себе те ж саме?

Я дивлюсь у бік Гіза. Герцог перехоплює мій погляд. Його очі голодні.

— Пані, я завжди виконую умови угоди. Але дозвольте зауважити, що не в наших інтересах публічно ставити одне одного в незручне становище. Прошу вас бути обережною.

— Маю таке ж прохання до вас.

Спостерігаючи, як мій чоловік підходить до Шарлотти й задоволено шепоче щось їй на вухо, я думаю, чи варто було попередити його, що Шарлотта — ставлениця матері. Натякнути, що її величність може використати баронесу як зброю проти нього? Можливо, я мала б так учинити, але я ще не готова до таких зізнань.

Мати зупиняється біля мене.

— Не витріщайтесь на них. Люди подумають, що ви ревнуєте.

Сьогодні ми розмовляємо вперше, і ось це вона хоче мені сказати?

— Я не ревную.

Вона змушує мене взяти її під руку, і ми піднімаємось сходами.

— Якщо ревнуєте, звинувачуйте лише себе. Король Наваррський дав вам чимало шансів підкорити його серце, а ви не скористалися ними.

— Пані, одна ніч у товаристві мого чоловіка не змінила мене. Я залишаюсь байдужою до нього.

— Добре. Байдужість — це сила.

— Ви говорите з якоюсь гіркотою.

— Можливо,— вона витримує паузу.— Мій досвід саме такий. Я шалено кохала вашого батька. Ми були одружені двадцять п’ять із гаком років, але я ніколи не приваблювала його як жінка. Якби я була байдужою до нього, це стало б моєю перевагою.

Гадаю, треба висловити співчуття, адже їй боляче робити таке зізнання. Проте в цю мить я не схильна виявляти доброту до матері.

— Тоді мені пощастило більше, ніж вам.

— Поки що ні. На відміну від вас, я маю синів. Раджу вам, дочко, не використовувати вашу подругу Шарлотту як привід нехтувати вашими шлюбними обов’язками.

— Пані, якби в короля Наваррського не було нащадків, підозрюю, що ви плакали б останньою. Ще одне покоління Бурбонів-протестантів на півдні навряд чи вам сподобається.

— Може, вони оберуть католицизм, як їхня мати. Діти вашого кузена будуть нащадками як Валуа, так і Бурбонів. Це охолодить релігійну боротьбу.

— О так, ми ж любляча родина: жодних ревнощів, жодних інтриг,— я виразно дивлюсь на Анжу, який вітає гостей.— Я бачила, як поводяться ваші сини, пані, і з такою ріднею мені страшно народити більше, ніж одного сина.

Мати відпускає мене. Її очі випромінюють щось схоже на ненависть. Але я не боюсь. Уперше в житті я відчуваю, що можу зробити боляче жінці, яка часто і з певною безкарністю завдавала болю мені.

Мій чоловік повертається й веде мене до столу. Упродовж бенкету я усміхаюсь лише йому, доки не завважую, що моя люб’язність викликає гнів герцога. Перестаралася. Я прагну переконати кузена в щирості моєї обіцянки, але не за рахунок спокою мого коханого.

Мій любий, дочекайтесь, коли закінчиться обід. Я буду вашою партнеркою, а не його.

Коли придворні повертаються до Лувру, більшість із них ледве пересуває ноги. Карл обіймає однією рукою графа де Ларошфуко, а іншою — мого герцога; він наполегливо вмовляє їх стати друзями. Ларошфуко відповідає жартами. Генріх мовчить. Мій чоловік іде в оточенні своєї свити. Він махнув мені рукою, перш ніж сісти на чужого коня. За мить він і дві дюжини дворян включно з моїми братами їдуть із двору. Паланкін залишається в моєму розпорядженні, тож я користуюсь нагодою. Наблизившись до Шарлотти, я стискаю її плечі.