Софі Перино - Дочка Медічі

Баронеса мовчить, без тіні усмішки розглядаючи моє обличчя у тьмяному світлі.

— Ваша високосте, кожна фрейліна з королівської свити має певні обов’язки перед її величністю, зокрема обов’язок покірності. Якщо вони не служать королеві належним чином, можуть залишити двір. Якщо вони нехтують своїми обов’язками, їм накажуть повертатися додому. Я не маю права обговорювати особливі обов’язки деяких фрейлін її величності. І вам про це краще не думати. Ваш обов’язок перед королевою зовсім інший. Це обов’язок королівської доньки та доньки Франції. Він полягає в тому, щоб ураховувати інтереси вашого королівського роду, а коли настане час, узяти шлюб задля блага корони. Це було зрозуміло з моменту вашого народження. Від такого обов’язку, дорученого вам за правом крові, не можна відмовитися. Проте ви можете схибити.

Моє нахабство миттєво зникає. На очі набігають сльози.

— Я не хочу схибити.

— Звісно, не хочете. І я цього не хочу,— вона кладе руку мені на плече.— Її величність поки що не розголошує, тож, мабуть, не слід вам казати, але мадам старішає. На думку її величності, час звільнити цю пані від її обов’язків і дати їй змогу насолоджуватися дозвіллям у винагороду за роки відданої служби. Коли ми вирушимо в ходу, мене призначать вашою гувернанткою замість мадам і офіційно доручать наглядати за вашою високістю.

Я різко вдихаю повітря. Не можу згадати часи, коли мадам не було поряд. Сльози, які кілька хвилин тому лише набігали на очі, вже струменять щоками.

Баронеса витягає з рукава хусточку й віддає мені.

— Призначення на цю посаду дуже тішить мене. Маю надію, що трохи згодом ви добре сприйматимете таку зміну. Ваша краса — подарунок від Бога, але, якщо ви прагнете бути не просто вродливою, а вишуканою, розумною й освіченою жінкою, мусите докласти зусиль, аби розвинути ваші найкращі риси й викорінити найменш бажані. Я намагатимусь допомогти вам, і, сподіваюсь, одного дня ви затьмарите всіх фрейлін її величності. Станете предметом найпалкішого захоплення при дворі.

Змахнувши останню сльозу, я усміхаюсь. Мені лестить, що жінка, яку часто називають «десятою музою», вважає мене здатною на такі досягнення. Віднині я маю намір поводитися згідно з указівками баронеси де Рец.

аш двір нагадує місто, що рухається. Хоча ні, він величезніший за більшість міст, якими ми проїдемо. Протягом тижнів ми з Генріхом спостерігали за підготовкою до королівської ходи, але я навіть уявити не могла, скільки людей налічує королівська свита. Визирнувши з карети, я здивовано розглядаю процесію, що простягається, наскільки сягає око. Вози, карети, вершники, пікінери, важко озброєні солдати, піхота і ціла юрба служників — розмаїття, кольори, галас, метушня королівської ходи ошелешують.

— Генріху,— кличу я.— Чи є кінець цій процесії? Призупинивши коня, мій брат намагається крокувати на одному рівні з віконцем карети, біля якого я сиджу.

— Я не бачу кінця. Б’юсь об заклад, за воротами Фонтенбло ще залишаються вершники.

— Справді? Ми ж подолали чимало миль.

— Так, але за нами їдуть п’ятнадцять тисяч осіб,— у його голосі бринить гордість.

Я ніколи не бачила п’ятнадцять тисяч будь-чого, не кажучи вже про п’ятнадцять тисяч осіб, які подорожують разом. Я заздрю, що мій брат може все це бачити, заздрю його відносній свободі.

— Вам пощастило їхати верхи,— кажу я.

— Ви матимете багато часу їхати верхи зі мною, коли холоди відступлять. Ми подорожуватимемо місяцями, навіть роками.

Роками. Думка про все, що очікує мене дорогою, і все, що може статися протягом такої тривалої мандрівки, страшенно хвилює мене. Як же я маю змінитися, коли знову побачу Фонтенбло. Я стану жінкою.

Я відчуваю дотик руки й розвертаюсь до баронеси де Рец.

— Ваша високосте,— делікатно каже вона.— Будь ласка, запніть завіси, інші фрейліни тремтять від холоду.

Засоромившись, я звертаю до Генріха красномовний погляд і запинаю завіси.

— Ваша світлосте, будьте так люб’язні,— баронеса вказує головою на неприкрите вікно біля герцогині де Невер на протилежному боці карети.

— Авжеж,— бурмоче герцогиня, прикриваючи вікно. Проте мені здається, що вона, шукаючи мій погляд, ледве помітно заводить очі вгору.

Я шокована, але це не єдине почуття. Попри те, що її світлість та баронеса де Рец — ровесниці, вони дуже різні, й ці відмінності мене інтригують. У той час як баронеса розважлива і може вважатися взірцем пристойності, герцогиня — яскрава й авантюрна. Я знаю, що мій обов’язок — дозволити гувернантці керувати моєю поведінкою, але трохи авантюризму, звісно, не завадить.