Софі Перино - Дочка Медічі

— Чому ви ображені? — мій брат підкрадається до мене, поки я спостерігаю, як Карл і мати отримують з рук кардинала Бурбонського чаші та глечики. Неподалік зібралися жебраки Труа, переважно жінки та діти. Усівшись на довгій лавці, вони готуються прийняти королівську милостиню на честь Великого посту.

— Я не знала, що мені заборонять брати участь у найпишніших церемоніях королівської ходи.

Учора король здійснив урочистий в’їзд до Труа: він їхав під балдахіном, який несли сановники, проходячи заздалегідь визначеним маршрутом і час від часу зупиняючись послухати вірші, присвячені цій події. Усім мешканцям міста, починаючи з найзаможніших і закінчуючи вуличними хлопчиськами, дозволили бути присутніми. А от мені не дозволили. Здається, придворні дами, навіть ті, що з родини Валуа, не допущені до заходів, передбачених королівським в’їздом.

— Ви не пропустили нічого, що було б варте уваги,— шепоче Генріх. Я знаю, він бреше, аби заспокоїти мене, і це приємно.— Може, Жан Пассера — видатний поет за мірками Шампані,— провадить далі він,— але я був не єдиним, хто глузував з його вимучених віршів. Гадав, Ронсар улаштує істерику.

Почувши це слово, я шаріюся, оскільки знаю, що, на відміну від мене, Ронсар має краще самовладання. Це я влаштувала справжню істерику, дізнавшись, що, крім усього іншого, мені не вдасться побачити дикунів, яких привезли з Нового світу. Я щиро радію, що Генріху нічого не відомо про мій спалах гніву. Баронеса де Рец була нажахана.

— Якщо ви поводитесь так, коли відчуваєте розчарування,— сказала вона,— вам доведеться витратити більшу частину життя на тупотіння ногами та скандали. Бути жінкою означає чекати, триматися в тіні, змиритися, що вашим життям керують інші люди.

Коли вона закінчила свою догану, я плакала і просила вибачення. Проте дивлячись, як моя мати миє ноги обраним для такої честі людям, я не впевнена, що триматися в тіні — саме та доля, з якою я бажала би змиритися. Її життя зовсім інше. Як і життя герцогині де Невер. Безперечно, вони надзвичайні жінки, і я не можу дурити себе думками, що я одна з них. Хіба що якби я була королевою. Мати обіцяла мені, що я буду нею, ще до того, як Франція уклала мир. Я маю довіряти їй, маю виявляти терпіння.

Поруч зі мною брат переминається з ноги на ногу. Він ніколи не виявляє терпіння. Якщо Генріх чогось хоче, він нахабно це вимагає, до нестями дратуючи матір.

— Не можу дочекатися, коли закінчиться піст,— мурмотить він.— Мій шлунок уже не витримує цього болю. Він хоче бенкетувати, а не поститися. Ходімо подивимось на подарунок, який місто піднесло Карлу.

— Ви ж бачили його учора.

— Але ж ви не бачили, а він розкішний.

У розумінні мого брата «розкішний подарунок» означає опудало невідомого мені звіра. Схожий на саламандру, тільки значно більший за розміром, із квадратною мордою та жахливими іклами.

— Це подарунок одного з чоловіків, який супроводжував адмірала Коліньї,— Генріх ігнорує застережливий погляд одного зі швейцарців з охорони й, простягнувши палець, постукує по морді звіра.— Торкніться шкіри.

Я не зважаю на цей заклик.

— Він не виглядає цінним,— зауважую я.— Пан де Л’Оспіталь, мабуть, буде розчарованим.

Л’Оспіталь має отримати перший подарунок: поза сумнівом, його вшанували на знак подяки за те, що він підтримав матір, нещодавно оголосивши короля повнолітнім.

— Чи ви при розумі? Це набагато краще за якусь там золоту статуетку. На місці Карла я не віддав би такий подарунок Л’Оспіталю, а залюбки перекупив би його.

— Я вчинив би так само,— голос за моєю спиною дещо налякав мене.

Генріх повертається.

— Кузене,— з ентузіазмом вітається він. Упізнавши принца Наваррського, я аж ніяк не поділяю цих почуттів.

— Я волів би вирушити до Нового світу з Коліньї. Або принаймні подивився б, як дикуни беруть участь у церемонії,— мовить кузен.

— Не переймайтесь,— відповідає Генріх.— Незабаром нас розважатимуть англійці. Англійського посла Трокмортона випустили з в’язниці для підписання угоди. Гадаю, мені доведеться пильнувати за вами, кузене. Хіба Трокмортона заарештували не за змову з гугенотами проти корони?

Принц Наваррський знизує плечима.

— Я ніколи й ні з ким не був у змові, й краще подивився б на дикунів або на сатирів, які їхали верхи на цапах під час учорашньої процесії, ніж спостерігати, як дипломати підписують якісь папірці.