Софі Перино - Дочка Медічі

Я аж ніяк не бажаю уваги мого кузена, але, з іншого боку, не бажаю, аби вечір закінчився образами або бійками. Тож я усміхаюсь і піднімаю лютню з колін. Коли я починаю грати, Генрієтта підводиться.

— Це місце ваше, пане,— каже вона королю Наваррському. Потім обертається до Гіза.— Брате, візьміть мене на прогулянку. Гадаю, ми обоє перегрілися.

Я відчуваю, як герцог прибирає руку з мого плеча.

Щойно він виходить із моєю подругою, мій кузен каже:

— Довкола так багато Генріхів, що можна заплутатися. Тому я буду відвертим. Я не ображатиму вас, як мій кузен Конде. І я — не ваш брат, який використовує всіх у власних інтересах. Запам’ятайте, що я відрізняюсь від них, але не плутайте мене і з герцогом де Гізом. Саме я — той чоловік, який одружиться з вами за кілька днів.

— Пане, жодної плутанини немає, мені все зрозуміло. Думка про наш шлюб не дає мені спати ночами.

Ходять чутки, що дозвіл від Папи й досі не прийшов попри те, що залишаються лічені дні до моїх офіційних заручин і весілля: З легким серцем я вирушаю на пошуки Карла. У мене ніби крила виростають. Я мушу знати правду. Я майже біжу, коли звертаю в коридор і натикаюсь на мого кузена — він без камзола, з розстебнутим коміром.

— У вас дуже щасливий вигляд,— зауважує він, уклоняючись мені й змушуючи мене зупинитися.

Я не знаю, що відповідати. Я справді щаслива, але навряд чи можу розкрити причину, не образивши його.

Я завважую, що він посміхається. Це дає мені підказку, як ухилитися.

— Ви теж.

— Я щойно покинув вашого брата Анжу. Він кляне спеку за те, що програв мені в теніс.

Я посміхаюсь, уявивши цю сцену.

— Невже ми радіємо разом? — грайливо каже мій кузен.— Гадаю, так. Насмілюсь висловити надію, що таких оказій буде багато.

Я не поділяю цю надію, але перечити немає сенсу.

— Я хочу бачити вас щасливим,— це правда. Мій кузен аж ніяк не є моїм улюбленцем. Проте поспілкувавшись із ним ближче, я вважаю його приємнішим, ніж раніше. І на відміну від багатьох людей з мого оточення, він ніколи не намагався навмисно шкодити мені.— Мене дуже тішить, що ви перемогли Анжу.

— Розгромив,— підтверджує він — самовпевнено й дражливо водночас.

Я тихо плескаю в долоні.

— Що ганебніша поразка, то краще.

Він серйозно дивиться на мене, наче шукає відповідь на важливе питання.

— Знаєте, попри те, що в дитинстві я провів чимало років при дворі, а згодом моя мати докладно повідомляла мені, що тут відбувається, я виявив багато несподіванок. Мене здивували майже всі ваші родичі.

— Охоче вірю.

Я сміюсь від думки про те, як Жанна Наваррська могла мене описувати. Безперечно, вона лестила мені не більше, ніж моя мати лестить королю Наваррському, коли його немає поряд. Вона називає його «селянином». Цікаво, коли вона почне звертатися до нього «друже мій». Тоді всі зрозуміють, що мати вважає його дурнем, адже саме цим звертанням вона зазвичай виставляє людину на посміх. Але він не зрозуміє. Мені неприємно думати, що мати гратиме в такі ігри з моїм кузеном без його відома.

— Ваша величносте,— я простягаю руку й торкаюсь його рукава, уперше я торкнулася його з власної волі, коли цього не вимагав етикет,— я не знаю, які у вас придворні і які звичаї панують при вашому дворі. Судячи з вашої поведінки, можна дійти висновку, що ваші піддані щирі та прямолінійні.

— Я сприйматиму це як комплімент.

— Сприймайте як завгодно. Але пам’ятайте: Валуа дуже мінливі. Не вірте власним очам — інакше вас обдурять або навіть гірше.

— Я не переймаюсь, якщо мене вважатимуть ідіотом, адже знаю, що це неправда.

Я зазираю в спокійні темно-сірі очі мого кузена. Ніякий він не ідіот. Я киваю.

— Безпечніше, коли вас недооцінюють.

— Ваші родичі недооцінюють багатьох людей, включно з вами,— вимовивши ці слова, він почувається якось незручно, наче сказав щось зайве.

Я теж почуваюсь незручно: мене дратує його проникливість, істинність його спостережень, а особливо — невимушеність нашої розмови. Так могли б спілкуватися люди зі спільними інтересами. Але ми не маємо нічого спільного. Так могло б спілкуватися подружжя — дуже недоречне відкриття у мить, коли я радію, що його Святість може заборонити наш шлюб.

Я швидко змінюю тему, і мої думки повертаються до пошуків Карла.

— Його величність був на тенісному матчі?

— Він вийшов одразу після мене. Його покликала пані Катерина.