Софі Перино - Дочка Медічі

Я знизую плечима й одразу кляну себе, адже цей жест нагадує мені мого кузена.

— Я не можу змінити Генріха. Він кохає мене, а відтак ненавидить короля Наваррського.

— Йому доведеться терпіти так само, як і вам довелося терпіти товариство моєї сестри,— відповідає Генрієтта.

Король Наваррський переможно скрикує; один з його друзів плескає його по плечу. Цей чоловік постійно поряд із ним. Сеньйор де Піль? Ніяк не запам’ятаю імена протестантів — мабуть, тому, що не дуже прагну їх знати. Мій кузен підводиться. Шарлотта зітхає і вчиняє так само.

— Побажайте мені удачі,— каже вона, перш ніж покинути нас і розпочати метушню біля нього.

— От дурненька, просить мене побажати їй удачі. Мені самій не щастить,— кажу я.

— Вам не потрібна удача, адже ви маєте красу і розум,— нахилившись наді мною та Генрієттою, мій брат Франциск простягає мені лютню й усміхається.— Ви зіграєте для мене?

Я беру інструмент і усміхаюсь у відповідь.

— Авжеж.

Франциск сідає на підлогу переді мною. Я починаю грати й тихенько співати. Мій голос приваблює Генріха, немов поклик сирени. Він зупиняється за моєю спиною й по-власницьки стискає моє плече. Принц де Конде каже:

— Кузене, ви пропустите виставу.

Мій кузен відвертається від Шарлотти, з якою мило шепотівся. Не зрозумівши справжнє значення слів Конде й побачивши мене з лютнею в руках, він каже:

— Вибачте, пані, ви граєте для нас?

— Я граю для будь-кого, хто слухає.

— Яка привітна жінка,— усміхається Конде, але в цій усмішці немає тепла.— Герцогиня де Валуа не дуже перебірлива. Вона розважатиме всіх гостей.

Генрієтта різко вдихає і торкається моєї ноги. Рука Генріха міцніше стискає моє плече. Однак на мій захист кидається Франциск. Підстрибнувши, він каже:

— На що ви натякаєте, пане?

Король Наваррський торкається руки Конде. Принц ігнорує його.

— Ходімо надвір, і я буду відвертим.

— Залюбки, пане, тільки хай спершу нам принесуть мечі. Коли ви скажете те, що хотіли, я швидко впораюсь із вами.

Протестант, у якому я таки розпізнаю сеньйора де Піля, сміється. Поза сумнівом, така реакція викликана тим, що Франциск — недосвідчений воїн, а принц загартований у боях. Цей сміх — помилка. Розлючений, Франциск крутить головою в пошуках кривдника. Не знайшовши його, він звертає погляд до Карла.

— Брате, якби ці гугеноти не були вашими гостями, я вбив би їх усіх — ніхто не сміє глузувати з честі та талантів Валуа.

— А я охоче допоміг би вам,— голос Генріха над моїм плечем лунає тихо, але не настільки, аби король і принц де Конде не почули його.

— Мені не до вподоби ваші жарти,— відповідає Конде.— Ми маємо стільки ж чоловіків, скільки й ви, і жоден із нас не здався.

Остання фраза — камінь у город Анжу, адже, згідно з чутками, він убив батька принца лише тоді, коли той потрапив у полон. Усім присутнім перехоплює подих.

Анжу, який до цієї миті лежав у кутку з Сен-Мегреном і насолоджувався виставою, підхоплюється й обіймає мого молодшого брата за плечі на знак єднання, до якого він зазвичай не схильний.

— Брате, коли ми накажемо принести мечі,— каже він,— треба буде пошукати в стійлі віслюка.

Конде робить крок у бік Анжу, але лише один: йому заважає Карл, який хутко опиняється поруч.

— Ви всі показалися? — кричить він.— Жадаєте смерті? Гаразд, але запам’ятайте: я — король. Ви помрете, коли й де я накажу. Не тут і не зараз.

Він по черзі дивиться на супротивників. Король Наваррський знову торкається рукава Конде, цього разу успішно. Чоловік відступає. Карл схвально киває, після чого пронизує поглядом Анжу та Алансона. Франциск підходить до Гіза за моєю спиною. Анжу дарує Конде останню уїдливу усмішку й повертається до Сен-Мегрена.

— Я втомився від французів, які вбивають французів,— оголошує король.— Адмірал має рацію: я мушу відправити вас усіх битися з іспанцями. Здається, лише так я досягну миру.

Усівшись, він хапає келих, вихиляє його й просить Марі налити ще.

Анжу в своєму кутку ледь помітно усміхається. Я знаю, про що він думає: ось що можна розповісти матері, аби Карл втратив її прихильність.

Конде приєднується до групи протестантів, які до цієї сварки грали в карти. Він плескає по плечу одного з них, і йому негайно звільняють місце.

— Граємо,— каже принц. Тасування колоди порушує тишу.

— Правильне рішення,— мовить Карл.— Повернімося до приємніших занять.

Наблизившись до мене, мій кузен усміхається.

— Здається, сьогодні я знехтував своїми обов’язками — і подивіться, до чого це призвело. Якщо ви продовжите грати, я приділю вам усю мою увагу.