Софі Перино - Дочка Медічі

Генріх піднімає голову, недовірливо дивлячись на Генрієтту.

— Він боягуз. Він мав би битися зі мною.

— Ще б пак, який мудрий політичний хід,— Генрієтта дивиться на Генріха не менш недовірливо.

— Коли йдеться про захист честі, обережність недоречна.

— Це вельми конкретна й зрозуміла філософія, але вона не забезпечить довгого життя або високих державних посад.

— А як щодо вас? — Генріх повертається до мене.— Ви бачите щось захоплююче у витівці короля Наваррського?

— Звісно, ні. Мені ще доведеться виявити, чим узагалі може захоплювати цей чоловік.

Я кажу це тому, що не хочу об’єднуватися з Генрієттою проти мого герцога, але я не зовсім щира. Чесно кажучи, мені слід було б визнати, що мене вразило вміння мого кузена зробити з нас посміховисько в ситуації, коли посміховиськом мав виглядати він. Король Наваррський таки продемонстрував дивовижне самовладання. Якщо він не розгнівався, побачивши мене з герцогом у такій відвертій позі... Ця думка водночас нервує і дратує мене. Я хочу відігнати її. Хочу повернути невимушену атмосферу, яка панувала до появи мого кузена. Та настрій зіпсовано. Я усвідомлюю, що така моя доля. З кожним днем присутність короля Наваррського буде дедалі відчутнішою в моєму житті, у моїх апартаментах, у моїх думках. Він, або його привид, буде несподівано вриватися до мене, заважаючи нам із Генріхом нормально розмовляти, змушуючи нас почуватися незручно.

— Що ми робитимемо? — запитує Шарлотта, намагаючись послабити напругу.

— Молитися, аби дозвіл Папи на шлюб не прийшов,— похмуро каже Генріх.— Присягаюсь, якщо він надійде, я вб’ю двох єретиків замість одного.

Карл і мати повертаються примирені. Їхньому зближенню посприяло те, що радники його величності зустрілися в Монсо без адмірала. Головні воєначальники короля — Монпансьє, Невер, Косе й Анжу — одностайно підтримали мир, зміцнивши позиції матері. Позаяк Карл не звик протистояти стільком людям, він оголосив, що не має наміру воювати з Іспанією.

Отже, тепер мати лагідно усміхається йому та скрізь ходить за ним, тримаючи його під руку, як раніше робила це з Анжу.

Однак попри те, що обоє начебто заспокоїлися, всі інші, навпаки, втрачають спокій. Почасти в цьому винна спека. Хто може бути ввічливим, якщо Париж перетворився на розпечену піч? Але все серйозніше, як і казала Генрієтта. Забагато протестантів блукають залами Лувру й вулицями міста так, наче вони — рівня католикам. Це видовище страшенно дратує тих, хто дотримується істинної віри. Зі своїх амвонів священики таврують ганьбою «загарбників», незважаючи на гнів її величності.

При дворі Анжу та його друзі постійно сваряться з дворянами мого кузена. Спорт не сприймається як звичайна розвага. Під час тенісних матчів проливається кров. Спортивна боротьба більше нагадує справжні битви. Як і в місті, мати докладає всіх зусиль, аби розбурхані пристрасті вгамувалися. Коли у неї виходить погано, вона запевняє, що все це триватиме недовго: на день мого весілля Карл скасував усі офіційні заходи, а за два дні після церемонії вся свита переїде до Фонтенбло, оскільки вагітній дружині короля потрібні кращі умови.

Я плачу щодня. Учора ввечері розплакалася в ліжку з Генріхом — герцог так розхвилювався, що я боялася, що він схопить кинджал і в самій сорочці помчить Лувром у пошуках мого кузена. Така відсутність самоконтролю налякала мене. Як би мені не хотілося ухилитися від шлюбу з королем Наваррським, я не можу бажати йому смерті. Не лише через докори сумління. Смерть мого кузена від руки Генріха означатиме смертний вирок і для мого коханого. Я заспокоїла мого герцога і змусила його присягтися, що він стримуватиме свій гнів і не вдасться до насильства. Проте я не можу вплинути на його ненависть і на його роздуми. Коли ми на публіці, очі Генріха завжди прикуті до короля Наваррського.

— Якби я не знала, що жахливе завдання доручили мені, я подумала б, що це герцог мусить звабити короля Наваррського,— жартує Шарлотта, затуливши рота долонею.

Ми зібралися в апартаментах короля, чотири дюжини жінок і чоловіків — найшляхетніших дворян зі свити мого брата та кузена. На перший погляд здається, що всі приємно проводять час. Мій кузен грає в кості з королем. Гіз тиняється туди-сюди, витріщаючись на нього.

— Той самий випадок, коли спокійніший вираз обличчя більше личив би Гізу. Насправді, Марго, йому пішло б на користь, якби ви переконали його опанувати себе,— каже Генрієтта.— Його милість витратив багато часу на повернення королівської прихильності; з його боку нерозумно шкодити собі, ображаючи принца, якого ваша мати та брат бажають обіймати.