Адріан Кащенко - ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО

затулила Миколці рота, але той випручався і заплакав ще дужче.

- А цитьте! - почувся голос з лиману. - Неначе дитина плаче.

Серце Галі заколотилося, мов пташка у сільці, а кров вдарила їй у

голову і заграла по всій її істоті, їй здалося... та ні, сього не може

бути... їй почулося, неначе з лиману доходив голос Демка.

Миколка знову заплакав і замовк. Галя заніміла, сперши дух.

- Боже мій! - почула Галя з лиману голос чоловіка. - Се моя дитина

плаче. Се Миколчин голосочок. Повертай, Петре, в очерет!

- Демко! - несамовито скрикнула Галя, скочивши на ноги.

Тепер вона була вже певна: се їхав він, Демко, її любий чоловік.

Він не зрадив! Він похвалився прибути по неї і прибув.

Її поклик голосно пролунав понад лиманом і відбився в очеретах.

- А, ось де ти! - почувся в ту ж хвилину неподалеку голос

прикажчика і навкруг Галі зашелестів очерет. Знати було, що до неї

бігло очеретом багато людей.

- Демку, рятуй! - скрикнула Галя і кинулась бігти убік лиману, але

в ту ж мить дві дужих руки прикажчика вхопили її за стан.

- Задавлю гадюку! - прохарчав він, стерявши з серця голос.

- Демку! - гукнула Галя ще раз і той поклик її був останнім, бо

прикажчик затулив їй рота, а челядь, набігши з усіх боків вхопила її

на руки і понесла очеретом до левади. Галю обхопив жах від думки, що

вона може загубити в очереті Миколку і бідна матір так притиснула його

до себе, що хлопець кричав не вгаваючи.

Тим часом дуб протиснувся крізь очерет до берега і Демко, Іван та

Гнат, вискочивши на землю, першими побігли на голоси, слідом за тими,

що понесли Галю; плач же Миколки добре подав їм звістку, куди треба

бігти.

Не знаючи, що до берега пристало аж десять узброєних запорожців,

прикажчик і не тікав, а тільки поспішався вибитись з очеретів;

дійшовши ж до левади, він спинився. З ним було двадцять кріпаків і

він, маючи надію захопити Галиного чоловіка, якщо той справді

наважиться йти на її поклик, розстановив кріпаків зараз там, де

кінчався очерет.

Справді, як тільки Демко, Іван та Гнат вибігли з очерету,

князівські кріпаки оточили їх цілим натовпом, та тільки побачивши у

запорожців шаблі, кинулися тікати до прикажчика.

- Пусти мою жінкуі - скрикнув Демко, добігши до прикажчика і

схопивши його за груди.

- Не пущу, вона завтра буде моєю жінкою, ти ж, харциз, втікач,

підеш на шибеницю! Хватайте його, хлопці, ззаду! - гукнув прикажчик до

кріпаків. - Валіть його на землю!

- Не хочу тебе рубати не узброєного... - говорив прикажчикові

Демко, одмахуючись шаблею од тих, що намагалися схопити його ззаду. -

А не пустиш по добрій волі, так буду рубати!

- Хіба так розмовляють запорожці? - почувся з-за Демка голос Петра

і важкий, мов довбня, та твердий, мов залізо, кулак старшого Рогози

впав на голову прикажчика.

Захрустіли в Галиного ворога кістки; кров порснула з нього носом,

ротом і вухами і, мов важкий сніп, впав він на землю, потягши за собою

й Галю, бо руки його прикипіли до її стану.

Демко підхопив свою, залиту кров'ю напасника, дружину, але вона

була непритомна, руками ж все тулила Миколку до свого серця.

- Галю! Галочко! Серце моє!.. Кохана моя зіронько!.. Обізвися...

Розплющи очі!.. - гукав Демко, бідкаючись коло дружини, та вона все не

озивалася і була бліда, як крейда.

Петро дав волю братові клопотатись біля своєї жінки, сам же зараз

почав порядкувати справою:

- Хто ще хоче покуштувати запорозького кулака? - звернувся він до

розтеряного натовпу кріпаків.

Охочих дивитись на кулак Петра після пригоди з прикажчиком не

знайшлося, і всі кріпаки з ляком поточилися од запорожця-велетня.

- Ведіть мене до хати прикажчика та глядіть: хто наважиться

тікати, того зараз же застрелю з пістоля! - сказав Петро до кріпаків

і, вийнявши з-за пояса свого великого пістоля, приміривсь, як буде

стріляти.

Лишивши біля дуба старого Гарабурду, а біля Галі - брата Демка,

Петро з рештою товаришів, не поспішаючись, погнав весь натовп кріпаків

поперед себе до хати прикажчика. Там він спитав, хто в прикажчика був

підручним, звелів йому одімкнути комори й стайню, назбирав налигачів і

шнурів і разом з товаришами поперев'язували всіх кріпаків, не тільки

тих, що були з прикажчиком, а навіть і тих, що спали по хатах.

Управившись з тим і довідавшись, що в прикажчика грошей було

обмаль, а всі гроші були в управителя в економії, Петро лишив