Адріан Кащенко - ЗРУЙНОВАНЕ ГНІЗДО

довголітньою працею, добра і в усьому корилися прикажчикові.

Галя й Ївга одбували панщину, як і всі останні жінки й дівчата. Не

всякий день вони бачилися; коли ж траплялося, що Ївга знаходила

хвилину та прибігала до Галі, так вони, було, обнімуться, пригорнуться

одна до одної та так гірко плачуть, що навіть чужостороннім людям

сумно було їх слухати.

- На кого ж вони нас покинули? - плакала одного разу Ївга. - Хто ж

нас бідних оборонить од лихих людей? Хто захистить од кривди?

Сердешна дівчина не стільки сумувала з того, що минулося її вільне

життя, як з того, що Галин брат Іван поїхав за Дунай і покинув її, не

сказавши навіть “прощай”. А вона ж то його з дитячих літ любила, мов

рідного брата, та мала надію, що й довіку житиме з ним укупі!

- Не нарікай, голубонько! - одповіла крізь сльози Галя. - Не своєю

волею вони пішли од нас: Демка повезли у кайданах, Іван же, ти знаєш,

помстився за батька та й мусив раптом тікати. Помолимося Богу за них,

щоб хоч їм Господь послав щастя й долю, а ми вже якось перетерпимо.

Наша доля жіноча: ми звикли з дитячих літ коритися всім, козаки ж не

звикли коритися неправді...

Минув тиждень і другий. Прикажчик знову почав залицятись до Галі й

умовляти її до любощів, але вона не хотіла про те й слухати,

перетерплюючи й лайку, й знущання, і важку роботу.

На третім тижні до управителя прийшла звістка про те, що Рогоза

втік зі служби і куди подівся - невідомо. Покликавши до себе

прикажчика, управитель загадав йому звінчати Галю з якимсь парубком

або удовцем.

- Князь буде гніватись, - говорив управитель, - як довідається, що

молода жінка та не дає йому приплоду... Треба з кимось її спарувати.

У прикажчика аж очі заграли з радощів, що він може досягти того,

чого бажає.

- Дозвольте мені взяти оту козачку за себеї - сказав він і навіть

уклонився управителю.

Управитель глянув на нього здивовано. .

- Хіба ти не нагледів собі дівчини, що хочеш взяти молодицю та ще

й з дитиною?

- Дуже ся козачка мені в око впалаї - одповів прикажчик. -

Дозвольте взяти!

- Ну, коли охота, то й бери!

- Шкода, що заходить Спасівка... - сказав прикажчик. - Доведеться

два тижні дожидати.

- Підождеш... Неабиякий великий час! - сказав управитель,

посміхаючись, і залишив розмову.

Повернувшись од управителя, прикажчик зразу ж пішов до Галі.

- Бачиш, хахлушка, - сказав він, - який я до тебе приязний:

замість того, щоб тебе засікли на смерть за непокірливість, я зроблю

тебе прикажчицею, моєю жінкою. Будеш найстарша на селі.

Галя зрозуміла речі прикажчика так, що вона стала удовою, і

зблідла як крейда.

- Хіба Демко помер? - ледве вимовила вона.

- А дідько його знає, чи він живий, чи помер! - одповів прикажчик.

- Втік він зі служби і невідомо, де єсть!

- Так він же живий!

- Однаково, що вмер, коли пропав без вісті. Отже, лагодься до

вінця. Після спасівки зараз і поїдемо до Микитиного Рогу. Там саме

тільки посвятили церкву і піп нас перших обкрутить.

Прикажчик пішов геть, Галя ж навіть не збагнула, чи він жартував,

чи правду говорив.

Проте через кілька днів вона почула, що прикажчик справді

лагодиться до шлюбу і упорядковує свою господу. Нещасній жінці світ

потьмарився в очах з тієї звістки і вона ледве дійшла до своєї хати.

Душу її сповили тяжкі думки:

“Що чинити? - думала вона з мукою у серці. - Може, справді москалі

не такі християни, як ми, і у них таки й можна вінчати од живого

чоловіка? Як же врятуватись? Невже ж назавжди залишити надію жити з

любим Демком? Невже мати за чоловіка свого ворога, чужинця?”

Тут саме в колисці прокинувся Миколка і простяг до неї свої

рученята. Галя вхопила його і почала тулити до лона.

- Дитинко ж моя ріднесенька... Сирітка од живого батька! Та коли б

же не ти, так знала б я що чинити: лиман глибокий... У ньому знайшла б

я край своїм стражданням. Куди ж я тебе подіну, дороге моє немовлятко?

Далі молода жінка, держачи дитину біля лона, стала навколішки до

образів і почала молитись:

- Не попусти, Боже, такої неправди! Ти звінчав мене з Демком, то й

поверни мені його! Не дай мойому ворогові, чужинцю-нехристу, знущатись

над моїм тілом і душею. Не попусти, щоб син мій звав батьком когось

іншого од рідного свого батька, Демка!

Довго стояла Галя перед образами і те моління заспокоїло її. Вона

встала повна надії, що те не може статись, щоб її звінчали з