Еллен Марі Вайсман - Сливове дерево

За високими будинками з піщаника, на невеличких, обгороджених низькими парканами подвір'ях вистачало місця для зграйки курей, кількох охайних овочевих грядок і пари грушевих або сливових дерев. У середньовічних хлівах виморені тяжкою працею фермери накладали свиням солому та посічені буряки чи картоплю. У розчахнутих навстіж горішніх вікнах напівдерев'яних баварських будинків провітрювалися перини.

Крістін не могла пояснити, чому це видовище наповнювало її почуттям образи навпіл із любов'ю. Вона нікому не зізналася б, що іноді нудиться у навколишній передбачуваності. Упевнені в завтрашньому дні селяни точно знали, що в кінці місяця всі зберуться на центральній площі на осіннє свято вина; навесні першотравневе деревце освятить початок хлібного фестивалю; влітку фасад ратуші та фонтан на ринковому майдані прикрашатимуть виноградні лози та плющ, а юнаки та юнки у святковому червоно-білому строю ушановуватимуть здобувачів солі. [5] Ідеться про традиційне літнє свято здобувачів солі, яке супроводжується музикою і народними танцями. Відзначається вже понад 2500 років.

Водночас Крістін усвідомлювала непоказну красу свого рідного краю — пагорбів, виноградників, замків — і розуміла, що більше ніде у світі не почуватиметься так любо й убезпечено. Це швабське містечко зі сторічною історією, відоме винами Гогенлое та солоними джерелами, було для неї втіленням усього рідного й домашнього, власне, було часточкою самої Крістін. Вона знала, що саме тут її місце. Як і молодша сестра Марія та двоє маленьких братів, Генріх і Карл, вона відчувала тісний правічний зв'язок із цією місциною. Аж дотепер.

Несподівана поява Ісаака на порозі дала дівчині відчуття якоїсь раніше не поміченої на мапі підказки до захованих скарбів, а чи щойно віднайденим поворотом на давно знайомій дорозі. Щось-таки мало змінитися. Це відчувалося й у прохолоді осіннього вітру.

Стривожена, вона схопилася на ноги й зірвала з гілки найближчого дерева два блискучих яблука. Ісаак також підвівся, й вона жбурнула одне в його бік. Він упіймав плід у повітрі й укинув до своєї кишені. Потім рушив до неї. Дівчина кинулася навтьоки, перебігаючи від одного ряду яблунь до іншого, тримаючи у жмені поли свого довгого плаща.

Ісаак із криком кинувся наздоганяти, швидко впіймав, і тримаючи за талію, відірвав її від землі та почав кружляти навколо себе, ніби вона важила не більше дитини.

Налякані вівці розбіглися врізнобіч, а потім, важко дихаючи й вилупивши очиці, скупчилися під дубом на краю саду.

Нарешті Ісаак перестав її кружляти. Крістін, сміючись, хотіла вирватись, але він не відпускав. Коли дівчина перестала пручатись, хлопець опустив її на землю, міцно тримаючи, аж доки її ступні твердо стали на ґрунті. Вона вдивлялась у його очі, у грудях палало, коліна тремтіли… Він завів її руки за спину і прихилив до себе. Вдихнувши п'янкий, притаманний лише йому, запах стружок, мила та свіжої глиці, дівчина забула, як дихати, відчуваючи його теплий подих на своїх устах.

— Я не хочу бути з Луїзою, — вимовив він. — Вона для мене не більше, ніж іще одна менша сестра. Окрім того, вона занадто полюбляє оселедці і вже починає ними смердіти.

Він усміхнувся до Крістін, а та опустила очі.

— Але ми належимо до зовсім різних світів, — прошепотіла вона.

— Мама каже…

Він підняв її підборіддя й закрив пальцями губи.

— Це не важливо.

Але Крістін знала, що це важливо. Може, не для неї і не для нього, але десь і колись це матиме неабияке значення. На мамчине переконання, вона тільки втрачає час, шукаючи кохання в таких, як Ісаак. Він — син заможного адвоката, вона ж — дочка бідного муляра. Його мати вирощує троянди та займається благодійністю, доки її мамця відскрібає підлогу та пере одяг його родини. Він ходив до школи всі дванадцять років і зараз навчається в університеті, хоч і не вирішив іще, ким буде: лікарем чи адвокатом. Їй подобалося шкільне навчання й навіть удавалося отримувати гарні оцінки тоді, коли не мусила з іншими однокласниками, замість уроків, іти на поле, щоб зібрати решту врожаю чи довикопати картоплю.

Оглядаючись назад, вона подумки іронізувала зі своєї наївної дитячої мрії стати вчителькою чи медсестрою, та в одинадцять, коли втямила, що після восьмого класу шкільне навчання коштує грошей, облишила цю надію і вже не сподівалася для себе нічого більшого, ніж бути гарною матір'ю та вічно заклопотаною хатніми клопотами дружиною. Її батьки, як і більшість односельців, не мали зайвих 5 марок на місяць на останні класи середньої школи чи 20 марок, плюс витрати на книжки для старшої школи. Бабця завжди казали: «Де родився, там і знадобився», та невгамовна натура Крістін хотіла б «знадобитися» й деінде, показати себе за більш сприятливих умов.