Еллен Марі Вайсман: Сливове дерево

— Це — я, Крістін, — тихо промовив Ісаак, тягнучись рукою до її щоки. Пальці, на диво, були теплими та цілком живими. — Що ти тут робиш?

— Але тебе було вбито! — вигукнула вона. — Тебе разом із іншими відвели до лісу і застрелили, я чула. Ти не можеш бути живим!

— Точно, нас усіх розстріляли, тільки я не помер.

— Як таке може бути? — закричала вона. — Я виплакала очі, сумуючи за тобою! Усі ці тижні й місяці я божеволіла від горя! Гадала, що тебе більше немає!

— Я знаю, — у його голосі бриніла печаль, — вибач, будь ласка.

Крістін затулила обличчя долонями, намагаючись відновити дихання й усвідомити суть того, що сталося. Потім подивилася на нього знову.

— Де ти був увесь цей час? — гнівно запитала вона, здивована власною люттю. — Чим тут займаєшся?

— Я сховався в лісі. Нас було п'ятеро таких, хто вижив. Ми чекали, коли можна буде вийти і не потрапити до нацистських лабет. Коли на вежі Дахау піднявся американський прапор, ми повернулися до табору, щоб знайти своїх родичів і коханих.

— Чому ти не повернувся додому? Чому не прийшов до мене?

— Я намагався, та американці потребували допомоги в ідентифікації вартових і охоронців, їм потрібен був перекладач, і я вирішив залишитись. До того ж удома мене ніхто не чекав та й хотілося допомогти відновити справедливість. Мені пообіцяли видати одяг, забезпечити харчуванням і житлом, а після трибуналу оплатити мої послуги та відвезти, куди скажу. Але я погодився ще й тому, що хотів знайти охоронця, котрий убив мого батька.

Потроху серцебиття втишувалось і свідомість почала призвичаюватися до дійсності.

— У це неможливо повірити, — повільно промовила Крістін, простягаючи руку і торкаючись пучками його лиця. — Я гадала, що назавжди втратила тебе.

Він накрив долонею її пальці й почав їх цілувати, торкаючись губами кожного сантиметра шкіри від пучок до середини долоні. Ісаак вдихав її запах і дивився повними любові очима. Нарешті не витримав і пригорнув її до себе.

— Я так за тобою скучив! — прошепотів він голосом, повним сліз.

Хлопець притиснув її до грудей, заховавши обличчя на її плечі. Крістін відчула його тепле дихання на своїй шиї, торкнулася губами його підборіддя. Вона заплющила очі, цілуючи його гарячу шкіру і боячись їх відкривати, щоб не збудитися від цього чудового сну. Дівчина притислася ближче, бажаючи відчути, як б'ється серце коханого. Ісаак міцніше обійняв її. За мить усі попередні тижні горя та сліз відлетіли в небуття. Важила тільки його присутність, тільки ці сильні руки навколо неї, тільки його жагучі поцілунки. Та по якомусь часі Ісаак відірвався від неї й подивився повними сліз очима.

— О боже, — сказав він, ніжно торкаючись щоки Крістін, — я ледь не збожеволів від страху за тебе. Довго не міг зважитися відшукати твоє прізвище в табірній картотеці. Я б не зміг винести відчуття провини за твою смерть, але й не знав, як жити без тебе. Коли побачив, що під твоїм номером немає помітки «Мертва», впав навколішки й заплакав.

— Увесь цей час ти залишався живим, — сказала вона. — Я мусила здогадатися про це, якось відчути.

— Ми — знову разом, і тільки це важить. — Він іще раз поцілував її в губи, тепер ніжніше. Але за мить Ісаакові очі знову наповнилися сльозами. — Моя мати й сестра загинули.

— Знаю, — відповіла Крістін, поклавши голову йому на груди. — Мені дуже шкода. Марії теж немає.

— О ні! — вигукнув Ісаак, міцніше обіймаючи дівчину.

Крістін витерла очі та подивилася на нього.

— Знаєш, охоронець, який убив твого батька, міг загинути. Я бачила, як в'язні забили до смерті, а американці застрелили багатьох есесівців.

— Знаю, — сказав Ісаак, — але я мушу спробувати його знайти. Це — мій борг перед батьком. В ім'я загиблих рідних я маю зробити все можливе, щоб цих катів було покарано. Але ти й досі не розказала, що тут робиш.

Вона відсторонилась і тремтячими руками подала Ісаакові два батькові листи.

— Те саме, що й ти, — сказала Крістін. — Мого батька було викрадено й запроторено сюди. Стефан одяг на нього свою есесівську форму і віддав на поталу американцям замість себе. Я мушу визволити батька і знайти когось, хто вислухає мене щодо Стефана!

Ісаак переглянув списані сторінки й насупив брови.

— Не розумію, хто такий Стефан.

— Наречений Каті. Був тутешнім охоронцем. Я бачила його, коли нас із тобою тільки сюди привезли. Вдома він заперечує свою приналежність до СС і співпрацює з американцями.

— Чи маєш докази того, що він бреше?