Умберто Эко - Бавдоліно

Врешті александрійці пустили в дію приспособу, подібну до тих, які вже використовувались у Кремі: було то дерев'яне риштування, міцно прикріплене до бастіону, з якого висувався дуже довгий трап, немов трохи нахилений міст, який дозволяв атакувати ворога за мурами. З цього містка скочували підпалені бочки, повні сухого дерева, просяклого олією, салом, смальцем і рідкою смолою. Бочки котилися дуже швидко і падали на бойові машини імперців або просто на землю, де вони далі котилися, мов вогняні кулі, аж поки не наштовхувалися на іншу машину, запалюючи її.

І тому найпильнішою справою для обложників став довіз бочок з водою, щоб гасити пожежу. Не те що води бракувало, була вода з річок, з боліт, ще й дощ падав, але якщо вся піхтура заклопотана носінням води, хто буде ворога бити?

За зиму імператор вирішив навести лад у своєму війську, та й зрештою важко було йти наступом на мури, ковзаючи по кризі або грузнучи в снігу. На нещастя, лютий у тому році теж видався надзвичайно суворим, військо впало духом, а імператор — тим паче. Фрідріх, який підкорив собі Тердону, Крему, а навіть Мілан — старі, загартовані у війнах міста, тепер не давав ради купі халуп, яка стала містом лише завдяки чудові, де мешкав усякий набрід, який бозна-звідки взявся, і невідомо було, чому цим людям так залежало на обороні цих бастіонів, хоч ще недавно вони про них і гадки не мали.

Раніше Бавдоліно намагався триматися здалека від усього цього, щоб не бачити, як вигублюють його краян, але тепер вирішив поїхати в ті місця, боячись, щоб його земляки не завдали імператорові кривди.

І ось перед ним простяглася рівнина, а на ній височіло місто, яке він бачив ще в зародку. Воно наїжилося штандартами з великим червоним хрестом на білому полі, немов мешканці нововиниклого міста хотіли підбадьорити себе, вимахуючи символами давнього шляхетства. Перед мурами грибами виростали тарани, балісти й катапульти, а між ними сунули три вежі, що їх тягнули коні, а ззаду штовхали люди — вони кишіли галасливими вояками, які вимахували зброєю в напрямі мурів, немов кажучи: «Тепер за діло візьмемось ми!»

Попри них гарцював на коні Поет з виглядом людини, яка дбає про те, щоб усе йшло як належить.

— Що то за біснуваті там, на вежах? — спитав Бавдоліно.

— Генуезькі арбалетники, [100] У Середні віки генуезькі арбалетники були найкращими в Європі, їхні відбірні загони не тільки захищали Геную від напасників, але й служили найманцями в багатьох інших містах і країнах. — відповів Поет, — найстрахітливіші штурмові загони при порядній облозі.

— Генуезці? — здивувався Бавдоліно. — Але ж вони допомагали будувати це місто!

Поет засміявся і сказав, що тільки за тих чотири чи п'ять місяців, відколи він приїхав сюди, не одне місто перекинулося у протилежний табір. У жовтні Тердона ще належала до табору ліги, але потім, побачивши, що Александрія аж занадто успішно протистоїть імператорові, тердонці запідозрили, що вона може стати занадто сильною, і багато хто з них тепер вимагає, щоб їхнє місто стало на бік Фрідріха. У часи підкорення Мілана Кремона була з імперією, кілька років тому перекинулась до ліги, а тепер з якихсь своїх таємничих причин провадила перемовини з імперцями.

— А як проходить облога?

— Погано. Або ті, що сидять за мурами, добре захищаються, або ми нездарно нападаємо. Як на мене, цього разу Фрідріх привів сюди кепських найманців. Зрадливий люд, готовий накивати п'ятами при перших же труднощах, а цієї зими багато хто з них дременув лише через холод, а вони ж фламандці, а не прибульці із земель hie sunt leones. [101] Тут живуть леви (лат.). Так позначали давні римляни на своїх картах недосліджені землі, переважно африканські. Та й військо мре, як мухи, від тисячі хвороб, і не думаю, що там, у місті, маються краще, бо в них, певно, уже скінчилися харчі.

Нарешті Бавдоліно з'явився перед імператором.

— Я приїхав, отче мій, — сказав він йому, — бо знаю ці місця й можу бути тобі корисний.

— Так, — відповів Барбаросса, — але ти знаєш і цей люд, і не захочеш завдати йому шкоди.

— А ти знаєш мене, і якщо не довіряєш моєму серцю, знай, що можеш довіряти моїм словам. Я не завдам шкоди своїм краянам, але тобі не брехатиму.

— Навпаки, ти мені брехатимеш, але і мені не завдаси шкоди. Брехатимеш, а я вдаватиму, що вірю тобі, бо ти брешеш завжди заради добра.

Він був грубий чоловік, пояснював Бавдоліно Никиті, але вмів бути також вельми проникливим.