Питер Акройд - Клеркенвельські оповіді

Пильний читач помітить, що багато хто з персонажів цієї розповіді також зустрічається у «Кентерберійських оповідях» Джеффрі Чосера. Як зауважив Вільям Блейк, «постаті Чосерових пілігримів охоплюють собою всі віки та народи: на зміну одному віку постає новий, інакший в очах смертних, та для безсмертних — такий самий…».

Анна Страго, дружина купця

Бого, пристав

Бранк Монгорей, монах

Вільям Ексмю, чернець-авґустинець

Габріель Гілтон, ювелір

Гамо Фулберд, ілюстратор

Генріх Болінґброк, претендент на престол

Гібон Магфельд, сквайр [1] Головний землевласник парафії. (Тут і далі примітні перекладача.)

Ґарет Бартон, Франклін [2] Вільний землевласник нешляхетного походження.

Ґілберт Рослер, шкіпер

Дама Агнеса де Мордон, абатиса

Дама Аліса, економка

Дама Мага, господарка заїзду

Дженкін, підмайстер

Джеффрі де Каліс, лицар

Джолланд, чернець

Джон Даклінґ, монастирський капелан

Джон Ферур, пастор

Драго, йомен [3] Тут — помічник можновладної особи. каноніка [4] Католицький соборний священик

Емнот Галінґ, ерудит

Кок Бейтман, мірошник

Майлз Вавасюр, баристер

Мартін, законник

Олівер Ботлер, сквайр

Освальд Ку, мажордом

Радульф Страго, купець

Річард II, король Англії

Річард Мароу, тесляр

Роберт Брейброк, єпископ Лондонський

Роберт Рафу, економ

Роджер Вальден, архієпископ Кентерберійський

Роджер Уейрський, кухар

Сестра Бригітта, друга черниця'

Сестра Клариса, черниця

Томас Ґантер, лікар

Умбальд Ардернський, продавець індульгенцій

Дама Агнеса де Мордон сиділа біля вікна своєї келії, дивлячись на сади Обителі Марії у Клеркенвелі. До неї абатисою була її тітка, тому вона несла фамільну відповідальність не тільки за довірені їй душі, але і за територію. Сад звався «Форпарадіс», тобто «Поза Раєм», але цього лютневого ранку в ньому панувала справді едемська атмосфера. Він мав трикутну форму, на честь Святої Трійці, з трикутними клумбами по сторонах. їх поєднували між собою три стежки, вимощені тридцятьма трьома плитами; три мури круг саду, кожен тридцять три фути заввишки, було збудовано на трьох шарах каміння — гальці, кремені та вапняку. Навколо вишневого деревця росли лілеї, символ Воскресіння, квітковою мовою нашіптуючи абатисі знайомі слова: «Праведник розцвіте, мов лілея, перед очима Божими». [5] Тут і далі приховані та прямі цитати з Біблії наведено у перекладі митрополита Іларіона (І. Огіенка). Дама Агнеса тяжко зітхнула. Хіба міг би хто-небудь принести більше нещастя цьому домові? Хіба міг би хто додати жару вогнищеві, радості раєві чи болю пеклу?

Поза садовими мурами, на відкритих ланах, що простяглися до самої річки, їй було видно солодівню з голубником, звичну будівлю для возів та торф'яний сарай попід стайнями. На західному березі річки Фліт стояв млин, а на протилежному — особняк із мазаними стінами та солом'яним дахом, що належав управителеві монастиря. Млинар та управитель вели довгу судову тяжбу щодо прав на річку, яка текла між ними. Вони часто плавали на баржах із гирла Фліта по Темзі до Вестминстера, щоби подати свої аргументи черговому судді чи баристеру, але жодного рішення прийнято не було; проїзд на баржі коштує два пенси, поділився якось із Агнесою баристер, але закон коштує чоловікові всього. Абатиса спробувала було втрутитись, але "її відговорили; зокрема, її економка зауважила, що з тим же успіхом можна розкидати гроші поміж бур'янів.

Із кухні, що на тому боці галереї, до неї доносилися запах пари та брязкіт мідних тарілок під хліб із яловичиною, що їх мили для трапези після утрені. Невже світ завжди лишатиметься таким аж до Судного дня? Ми — наче краплі дощу, що скісно падають на землю. її мавпочка, відчуваючи меланхолію хазяйки, залізла абатисі на плечі й почала бавитись із золотим кільцем, підвішеним на шовковій нитці у неї між грудей. Абатиса заспівала їй нову французьку пісеньку, «Jay tout perdu mon temps et mon labour», a потім дала погратися з горіхом.

Вона потрапила до Обителі Марії ще в дитинстві та якимсь чином і досі зберігала трохи розгублену стриманість юної дівчинки. Проте інколи бувала збудливою та запальною, пишаючись своєю високою посадою, мов дитина. Деякі молоді черниці пошепки казали, що на День побиття немовлят їй слід би стояти поруч із хлопчиком-єпископом. її келія була завішана зеленими гобеленами, а вікна вкривали штори зеленого оксамиту. Вважалося, що зелений колір є приємним для духів підземного світу. Розумна людина, казала вона, не будитиме криницю. Клеркова криниця була прямо за монастирським муром, за кілька футів од лазарету, й шанувалась як священне місце. 1 [6] Ця та подальші відсилки розкриваються у розділі двадцять третьому, «Оповідь автора».