Питер Акройд - Клеркенвельські оповіді

Натомість Агнеса запросила юну черницю до свого покою.

— Знаєш, — почала вона, — існує три види сновидінь. По-перше — somnium coeleste, [13] «Небесний сон» (лат) тобто небесний вплив. Але твій вітер не віє з цього боку.

Клариса розсміялась уголос.

— Очистіть мене ревенем, мадам.

— Далі йде сновиддя, що випливає з somnium naturale [14] «Природний сон» (лат.). і тілесних флюїдів. Третій вид — somnium animale, [15] «Живий сон» (лат.). тобто сходження духів. Ти можеш сказати мені, Кларисо, який із цих видів твій? — Черниця похитала головою. — Ти знаєш, що у тебе в голові — сови й мавпи? — Клариса продовжувала мовчати. — Ти сниш про короля Річарда?

— Так. Я сню про проклятих.

Агнеса проігнорувала її небезпечну відповідь.

— Інколи сновидіння називають зустріччю. То що ж являється тобі?

— Я — сестра дню і ночі. Я — сестра лісам. Вони являються мені.

— Ти варнякаєш, мов дитина.

— Ах, у такому разі мені варто піти до темниці під абатством.

Дама Агнеса перетнула покій і дала їй ляпаса. Мавпочка почала вищати й мимрити, і раптом абатисі страшенно захотілося спати.

— Я благаю Бога надати мені достатньо мудрості, щоби дійти істинного рішення. А тепер іди.

Тієї ночі сестра Клариса підвелася з ліжка й розридалась, ніби її картала якась незрима сила. Щосили впираючись, вона мимовіль рушила з дорміторію до церковних хорів, наче хтось тягнув її за собою. Вона лягла на сидіння й почала говорити глухим голосом. Під той час туди вже збіглося багато переляканих черниць, серед яких були лазаретниця та намісниця абатиси, котра наступного ранку переказала почуте дамі Агнесі. «Він пробудить руйнівника водою. Не мине п'яти років, як прийде такий неврожай через повені й негоду, що настане голодомор. Тож попередив він мене. Коли побачиш невчасне сонце та голови двох ченців, і служка матиме владу, і помножиться увосьмеро. Тоді прийде смерть, і Дейві-землекоп помре з відчаю». Нашестя «смерті» сталося всього дев'ять років тому, тож пророцтво Клариси так нажахало черниць, що дві з них не втрималися від сліз. Решта з острахом побачили, як Клариса підібрала рясу та при всіх поклала руку собі на піхву з криком: «Перший дім неділі належить сонцеві, а другий — Венері». Потім вона знепритомніла, і її віднесли до лазарету, де вона пролежала шість днів.

В абатстві здійнялася смута. Абатиса простяглася перед головним престолом і провела кілька годин за беззвучною молитвою; її підопічні тим часом зібралися в капітулі, де впівголоса обговорювали, чи ця візитація була викликана гріхами общини. Вони шептали такі слова, як «фантазія», «химера», «фантазм», «омана», але дехто висловлював думку, що сестра Клариса дійсно була натхнена згори і що її слова — справжні пророцтва.

За два вечори після подій на хорах абатиса звернулася до абатського священика, молодого бенедиктинця на ім'я Джон Даклінґ. Він знався на хірургічному мистецтві; за його власними розповідями, він знався на всіх мистецтвах.

— Можна розкрити їй на лобі вену, це допомагає від шаленості, — пояснив він дамі Агнесі.

— А хіба не в скронях?

— Вони годяться лише від мігрені. Бачте, головний шлуночок мозку розташований отут. — Він постукав себе по лобі, гладенькому, як у самих черниць. — Це чільний осередок уяви, що отримує будь-які фантазійні явища. Чи відомо вам, що мозок є білим, мов полотно митця? Такий колір дозволяє йому вбирати в себе плями рації та розуміння.

— Хіба не правда, що всі вени беруть початок у печінці?

— Певна річ. — На мить він ніби замислився. — Але там різати не можна. Там забагато плоті, мадам. Забагато плоті.

Дама Агнеса всміхнулася.

— Та ми навряд чи знайдемо багато матерії в її мозку, Джоне.

— Це вірно. Дайте бідній сестрі сухарів із вином перед кровопусканням. Потім переріжте вену якимось золотим інструментом. Таке правило. Спустивши кров, огорніть її блакитною тканиною та подбайте, щоби навколо її ложа все теж було блакитним. Вона має обов'язково спати на правому боці, а в її нічному ковпаку треба зробити дірку, щоби випари могли виходити. — Замість того, щоб стояти зі схиленою головою та сованими під рясу руками, він закрокував туди-сюди покоєм абатиси.

Агнеса, однак, вирішила проігнорувати його нечемність, адже справа була терміновою.

— А що, — спитала вона, — як її флюїди збунтують?

— Від корчів гарно допомагає шавлія. Звідси вираз: чому чоловікові вмирати, як усадку шавлія? Дайте ій шавлії, змішаної з калом горобця, дитини та собаки, що їсть лише кістки.