Геза Гардоні - Зірки Егера

Якби не втручання беїв, паші почубилися б перед усією раттю.

Турецьких офіцерів полягло безліч. Велі-бея винесли з поля бою на ношах. Дервіш-бея знайшли біля мурів фортеці напівмертвого.

У турецькому стані панував такий відчай і стільки там було поранених, що паші не встигли ще дати наказу відступати, як військо вже відійшло. Загони, що стояли під Фелнеметом, підпалили село і вночі вирушили в дорогу, осяяні загравою пожежі. Решта теж не дочекала ранку: покидали намети, пожитки і — тільки б геть звідси!

Невимовна радість охопила захисників фортеці після розповіді Варшані. Люди танцювали, підкидали вгору шапки. Турецькі прапори повиставляли як трофеї. Дали залп з усіх гармат. Священик Мартон, піднімаючи хрест у небо, радісно й голосно заспівав молитву.

Потім упав на коліна, цілував хрест, плакав.

Із землі викопали дзвін. Поперечку, на якій він висів, укріпили на двох стовпах і задзвонили.

«Бім-бом, бім-бом...» — весело калатав дзвін.

А посередині фортечного майдану, піднявши хрест, співав отець Мартон. Довкіл нього на колінах стояли люди. Добо теж опустився на коліна.

Навіть поранені повиповзали із своїх закутнів і підземних притулків, брели до майдану і теж поставали, уклякли позаду всіх.

І раптом Лукач Надь голосно вигукнув:

— За ними! Пси б їх погризли, отих Магометових виплодків!

Всі подивилися на Добо, блискаючи очима. І Добо кивнув на знак згоди.

Швидко повискакували на коней, які тільки лишилися у фортеці, і помчали туркам навздогін у Маклар.

А піші кинулися до наметів. Зібрали силу пороху, куль, зброї. Наметів було так багато, що цілий день їх розбирали й переносили.

Під вечір вершники повернулися, навантажені здобиччю.

У братській могилі спали вічним сном триста захисників фортеці. На оберемках сіна й соломи лежали двісті тяжкопоранених, за життя яких не можна було поручитися.

Були поранені і всі старші офіцери. Добо й Борнемісса — в руку і в ногу. Золтаї лежав крижнем. Мекчеї мав цілу колекцію ран і рубців. Волосся, вуса, брови, борода у нього були поприсмалювані, так само як у Борнемісси, Добо та інших воїнів. Голова Фюгеді була обмотана пов'язками — виднілися лише очі й вуха. Бракувало йому й трьох зубів — у розпалі бою якийсь турок вибив їх булавою. Та Фюгеді весело стерпів цю втрату, бо разом з двома здоровими йому вибили й хворого зуба.

Поранено було всіх мешканців фортеці — жінок, чоловіків без винятку. Хоча знайшовся один, хто не одержав жодної рани — циган Шаркезі.

Останнє донесення скарбника Шукана звучало так:

— Пане капітан, маю честь доповісти, що всі великі гарматні ядра, які залетіли до фортеці, ми позбирали і полічили.

— Скільки ж їх є?

— Не рахуючи кількох сотень, що позастрягали в стінах,— дванадцять тисяч без п'яти.

Про те, що трапилося після облоги, можна прочитати в історичних працях. Сам я теж удався до них і коротко записав таке.

Коли Добо ще до початку облоги звернувся по допомогу до дворянського зібрання в Сіксо, то йому, точніше, Мекчеї, який представляв там Добо, відповіли так:

— Якщо вас мало, то чому капітани не склали з себе повноважень. А коли взявся за гуж, не кажи, що не дуж.

Пам'ятаючи це, обидва капітани після облоги відмовилися від своїх посад.

Звістка про перемогу швидко облетіла Захід. Європа плескала і тріумфувала. В Римі папа відправив месу. Король одержував з усіх усюд листи з численними похвалами на його адресу. Мешканці Відня ходили подивитися на захоплені й переслані до Відня турецькі прапори (оксамитовий стяг Алі-паші й досі ще, напевно, знаходиться поміж військовими трофеями Габсбургів).

Король відрядив до Егера старшого капітана Матяша Сфорція, аби він умовив Добо і Мекчеї лишитися комендантами фортеці . Але ті були невблаганними.

— Ми виконали свій обов'язок ,— відповів Добо .— І як би було добре, якби й інші його виконали! Передайте наше шанування його величності.

Після цього король призначив на місце Добо комендантом Егерської фортеці Гергея Борнеміссу.

По-різному складаються долі художніх творів. Не багатьом книгам судилося витримати суворий іспит часу, зберегти свою життєвість і хвилювати читачів через багато років. У літературі братнього угорського народу однією з таких книг є роман Тези Гардоні «Зірки Егера».

Події, описані в романі, віддалені від того періоду, в якому жив і працював Геза Гардоні, більш ніж на чотири століття. Однак і сьогоднішні читачі захоплюються подвигом героїв минулого, які самовіддано боронили рідну землю і зуміли відстояти незалежність країни в боротьбі з турецькими завойовниками. Довершена художня форма, чудова мова, глибокий психологізм у характеристиці персонажів сприяло тому, що «Зірки Егера» стали улюбленим твором багатьох поколінь і на батьківщині автора, і за її межами.