Геза Гардоні - Зірки Егера

Млин гуркотів вдень і вночі. Дванадцять дробарок ретельно кришили і перетирали селітру й вугілля. У дерев'яну довбанку сипався свіжий чорний порох. До обложенців знову повернулася впевненість.

Турки готували нові шанці і, тільки-но розвиднилось, торохнули три зарбзени, налаштовані в місті біля великого протоієрейського будинку. Новою мішенню виявилася вишка північно-західної вежі. З того боку, правда, важкувато відтягнути сюди сили від інших мурів фортеці.

Вишку обстрілювали великими чавунними ядрами.

У цій частині фортеці стояли ряди будинків, де мешкали піші солдати. Тут же пролягав мур, повернутий до міста. На нього падали ядра наприкінці льоту.

Почала руйнуватись і західна стіна комендантського палацу.

Нажахана пані Балог увійшла до кімнати, де стояло ліжко Добо.

Капітан сидів біля ліжка в кріслі, не скинувши обладунків, у тому ж вигляді, в якому ходив по фортеці. Тільки шолома в нього на голові не було.

Обіпершись об бильце крісла, він солодко спав. Перед ним на столику горіла свічка. Над головою висіла потьмяніла від часу картина, на якій король Іштван Святий простягав корону діві Марії. З церкви, перетвореної на вежу, картину сюди приніс якийсь побожний католик. Фарба на ній так потьмяніла, що очі намальованих там людей здавалися тільки коричневими плямами.

Добо спав звичайно у цій кімнаті.

Він повернувся додому тільки перед світанком і, напевно, чекаючи нагального штурму на зорі, вирішив не роздягатися.

Обстрілювали якраз ту частину палацу, в якій він спав. Ядра так стрясали будову, що тріщали сволоки. В одній стіні кімнати утворилася шпарина в чотири пальці. Крізь неї виднівся тин.

— Пане капітан! — вигукнула пані Балог.

У будинок влучило ще одно ядро, на голову пані Балог посипався тиньк.

Вона підбігла до капітана й почала його термосити.

— Що таке? — сонно спитав Добо, розплющивши очі.

— Палац обстрілюють! Вставайте, Христа ради!

Добо озирнувся. Побачив шпарину, встав.

— Що ж, доведеться перенести моє ліжко у якусь із нижніх кімнат, ближче до вхідних дверей,— сказав він.— Зараз повернуся.

— Зачекайте, я хоч закип'ячу для вас кварту вина.

— Це було б добре. Спасибі! — відповів Добо, струшуючи з голови тиньк, що насипався у чуприну.— Одразу все нутро зігріється, добре буде. І, будь ласка, додайте в глінтвейн трохи гвоздики.

— А куди прислати?

— Я сам по нього прискачу.

— Та не прискачете ви, пане капітан. Я з сином пошлю.

Перед дверима палацу завжди стояв осідланий кінь, і коло нього чергував то один, то другий зброєносець — кожен зі своїм конем. Добо сів у сідло і рушив оглядати фортецю.

З низеньких казармених приміщень, юрмлячись, виходили солдати. Зброю і одяг несли хто на плечі, хто під пахвою, деякі на спинах. Всі лаялися.

— Йдіть до монастиря,— сказав Добо.— Монастир не обстрілюють. Перетягніть туди матраци. В коридорах місце знайдеться.

Мекчеї з групою солдатів квапливо переходив ринковий майдан. Солдати несли лопати, мотики й кирки. Мекчеї тримав у руці велику крем'яну рушницю. Побачивши Добо, він підняв рушницю і подав знак капітанові. Добо під'їхав до нього.

— З боку Кірайсеке ведуть підкоп,— доповів Мекчеї.— А ми йдемо їм назустріч.

— Правильно,— погодився Добо.— Що ж, веди своїх хлопців на роботу. Хай копають. Потім негайно знайди мене.

Він поспішав на вежу Бойкі. Біля її підніжжя, перед конюшнями, сиділи п'ять чоловік у шоломах. Обличчя їхні освітлювали червоні відблиски вогнища. На вогні в казані кипіла смола.

Біля підніжжя вежі він побачив Гергея, який над чимось низько нагнувся. Той уважно розглядав горошини, насипані на барабан. Побачивши Добо, Гергей підвівся і доповів:

— Турки почали вести підкоп. Сьогодні в одному місці ми виявили їхню роботу. Сам Мекчеї пішов їм назустріч.

— Знаю,— відповів Добо.

— Всі наші барабани нікуди не годяться, розм'якли. Але дрижання води виказало турків.

Добо піднявся до плоту й подивився в щілину.

Вал, який турки зводили біля проломів, виріс на сажень.

Саме цієї миті дервіші несли на двох списах мертвого акинджі, який лежав на купі хмизу. Він загинув ще в час нічного обстрілу.

Навпроти мурів повсюдно виднілися рови й частоколи. Турки теж вирішили сховатись.

— Знову щось надумали,— похитавши головою, сказав Добо.— Ясаулів і яничарів ніде не видно.

Піднявся на вежу і Мекчеї.

— Ведуть підкоп,— коротко повідомив він.

З його обличчя було видно, що він провів безсонну ніч. Очі були червоні й каламутні, волосся скуйовджене, доломан забруднений грязюкою і вапном. Видно, що Мекчеї допомагав мулярам піднімати колоди.