— Не міг пройти. Перед воротами поставили найсильніших яничарів. А в мене не було яничарського одягу. Якби я тільки спробував пройти, одразу б схопили.
— Що ж, тепер уже лишайся у фортеці. Йди до пана Гергея Борнемісси, доповіси йому, з якого боку ведуть підкоп. Потім повертайся сюди. Чекай мене коло дверей.
Добо все ще тримав у руці креслення. Він покликав Мекчеї.
— Візьми це креслення,— сказав йому.— На ньому позначені підземні ходи. А я й підозри не мав, що є на світі таке креслення. Негайно поклич мулярів і накажи замурувати всі проходи, які ще позалишалися незакладеними. Насамперед накажи закидати підземний хід біля поховальної ями.
Він дав іще кілька доручень обом зброєносцям, потім попросив налити в кадіб два відра води, помився і, переодягнувшись, начепив навіть поножі. І так ліг на лавицю, вкриту ведмежою шкурою.
Він володів здатністю забуватися сном у будь-який час дня чи ночі там, де його настигне втома. Солдати у фортеці стверджували, що капітан не спить ніколи.
Тільки під вечір вдалося Добо поговорити з Евою.
До цього часу Ева вже встала й одягла легке домашнє плаття. Знайшла вона його, певно, серед того одягу, що його, як першу здобич, приніс її чоловік ще під час першої вилазки з фортеці.
З торгів ці плаття продати не вдалося, їх повісили на цвях в одній з порожніх кімнат палацу — згодяться біднякам після облоги.
Добо викликав Еву в час вечері.
— Хто ви, добродійко? — були його перші слова, звернуті до неї.
Він одразу помітив, що перед ним не проста жінка.
За спиною Добо стояв зброєносець Балаж. Пані Балог вже поралась у кімнаті, подала на стіл червоне вино до печені з баранини і на додачу до двох воскових свічок запалила ще й третю.
— А може, було б краще, коли б ми поговорили віч-на-віч? — втомлено відповіла Ева.— Не через пані Балог. Але я думаю, пане Добо, що навіть ви самі не захочете, аби всім стало відоме моє ім'я.
Добо подав знак, і зброєносець вийшов. Пішла до сусідньої кімнати і пані Балог.
— Я дружина Гергея Борнемісси,— сказала Ева, і по її обличчю потекли сльози.
Добо випустив ніж з рук.
Евині очі були сповнені тривоги, але вона вела далі:
— Я знаю, що в такому місці і в такі дні присутність дружини небажана. Але повірте, пане Добо, я нікому не завдам клопоту. Я прийшла не для того, аби своїми жалями відвернути чоловіка від ратних справ...
— Сідайте, будь ласка,— сказав Добо.— Вибачте, що я приймаю вас за трапезою. Чи не бажаєте повечеряти зі мною?
— Спасибі вам, я не хочу їсти,— тихо відповіла Ева й сіла на стілець.
Настала довга мовчанка. Нарешті Добо запитав?
— Гергей знає, що ви тут?
— Ні. І добре, що не знає.
— Що ж, добродійко,— сказав Добо, вже привітніше дивлячись на неї,— ви, ваша милість, добре вчинили, що втаїли своє ім'я. Гергей не повинен знати, що ви тут. У цьому питанні я невблаганний. Облога довго не триватиме, нам на допомогу прибуде королівське військо. А чого прийшли ви, добродійко?
Евині очі наповнилися сльозами.
— Мою дитину...
— Отже, вашого хлопчика справді викрали?
— Так.
— А каблучка?
— Каблучка тут — відповіла Ева і витягла шнурочок, що висів у неї на шиї.
— А де запорука, ваша милість, що ви не побачитесь з Гергеєм?
— Пане комендант, я скоряюся вашим розпорядженням. Я знаю, що...
— А ви розумієте, ваша милість, чому не можна вам бачитися з Гергеєм?
— Догадуюсь.
— Гергей — розум фортеці. Думки його ні на одну мить не можна відвертати від оборони... З ким ви іде тут знайомі, ваша милість?
— З Мекчеї, з Фюгеді, Золтаї. Таж і батько мій тут, і наш парафіяльний священик — отець Балінт.
— Ви, ваша милість, ніде не повинні показуватись, вам доведеться переховуватися в кімнаті пані Балог. Обіцяйте мені це.
— Честю своєю обіцяю!
— Покляніться.
— Клянуся!
— А я обіцяю зробити все, щоб повернути вам сина. Дайте, будь ласка, талісман мені.
Ева простягнула каблучку.
Добо зав'язав ремінці шолома і, перш ніж натягнути рукавицю, подав руку Еві.
— Прошу вибачити мою різкість, але інакше не можна. Влаштовуйтеся, як дома, в кімнатах моєї дружини і вважайте своїми всі речі, які залишилися тут.
— Ще одно слово, пане капітан. Що я маю сказати пані Балог, хто я така?
— Кажіть усе що хочете. Аби тільки Гергей не дізнався.
— Не дізнається.
Добо попрощався і, вийшовши з дверей, гукнув, щоб підвели коня.
Під вечір здійнявся вітер, поздував усю сажу й попіл. Ніде правди діти, з початку облоги, окрім вітру, ніхто у фортеці й не підмітав. Скрізь було сміття і запах мертвечини. А що творилося за стінами фортеці!
Читать дальше