Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

— Що просив Семен?

— Он сказал, что іх окружают. Что очень нужна каждая сабля. Чтоби ви возвращалісь. Сказал Вам на словах передать: «Йди на поміч, брате!». Й — вот пєрєдал:

Дістав з кишені зпиляну кулю від «трьохлінєйки». Семена куля. З прикладу його карабіна дістали. Якраз навпроти серця.

— Давно ти зі Звенигородки?

— Вчера как нєдєля.

— Добре. Йди. Тимоше, нагодуйте Дмитра, й… відпустіть. Або… Хай краще йде з нами. До брата.

— …Як думаєш, не провокатор? — спитав Тиміш Рудя, як Дмитра вивели.

— Не знаю. Але чутки звідтіля йдуть недобрі. Недавно у Нестора були люди від Струка. Казали, добре, що Батько пішов з Холодного Яру. Там, кажуть, більшовики зовсім лютують… Тривожно мені… Мабуть, тре' повертатись…

— Алік, бери РПГ на «охоту». На улице Лєніна хіщниє звєрі, — підняв Атінгера несамовитий голос Степана Бриглова. — Ми їм, мать, зараз покажем, суки. Кошовой ідьот і Айзек — пацан молодой, шустрий!

— А можна я з вами? Мені… Треба, — неждано для самого себе сказав Ром. Бриглов здивовано глянув на нього й не сказав нічого. З того боку вулиці закашляв міномет, звідкись миттєво відскочив здоровенний шмат бетону й під стелею прошурхотіли осколки.

Про себе прочитав молитву.

… Козаки бились запекло. Вікна пристріляв снайпер, і Айзек, Бриглов та Атінгер майже одночасно випали з бокового балкончика, про який всі забули. Ром з кошовим вистрибнули за ними.

Під прикриттям кулеметів і двох танків волонтери знову спробували взяти мерію. Дірява, мов решето, половинка склопластикових дверей криво вчепилася на завісах. Вхід закидали барикадою меблів. Козачок вдарив крізь двері з «калашникова», темні фігури залягли на площі. Біля дверей тут же розірвалась міна, потім ще одна, і ще, після них на бетоні залишались плоскі воронки, що клубились ядучим димом, — схожі на сліди м'яча на м'якій весняній землі. Осколки від розривів зірвали двері і зашелестіли по холу.

За кілька хвилин БТРи поспіхом повернуться в провулки. Але цього разу двадцятихвилинний спочинок дасться захисникам дорогою ціною.

Бій був нерівний. Із невеличкого скверика Алік Атінгер спокійно всадив гранату в бік броньованої машини, що плювалась вогнем у стіни мерії, і швидко змінив позицію. Через секунду по кущах, із яких він розстріляв «броню», заляскали кулі снайперів. Збоку рявкнув гранатомет Бриглова і заряд прошив чотири колеса ще одного БТРа — так, наче це були повітряні кульки.

Баштові дула ще обмацували смертоносними цівками кущі парку, коли знов завив вогнем РПГ Атінгера. Кумулятивний струмінь легко пробив двосантиметрову броню й випалив середину третього БТРа разом з усим екіпажем. За хвилину міна збила з ніг Бриглова, який ледве встиг перезарядити зброю, а дві точні кулі снайперів зробили на вході акуратні дірки в тілі Аліка Атінгера. Третій гранатомет у вилазці не встиг подати і знаку — кошовому майже відразу прострелили бік з «калашникова», він лежав під деревом і не міг поворушитись від болю.

В цей час Айзек автоматом Атінгера прикривав лівий фланг, звідки волонтери так і не ризикнули наступати, а Ром з-за високого бетонного бордюра справа стежив за перехрестям. Коли вмовкли гранатомети Атінгера і Бриглова він, перехопивши РПК, повернув було назад до сквера, але в останню секунду побачив на вулиці неясні тіні. Ясно розгледів білу пов'язку на рукаві однієї, ліг назад за бордюр, поставив кулемет на сошки і став чекати. Точно знаючи, що в ріжку залишилось двадцять два патрони — все, що змогли виділити на вилазку в мерії.

Тіні знову виникли зовсім поруч. Пригнувшись, першим йшов той, з білою пов'язкою, і Ром чекав ще хвильку — аж поки не з'явились ще кілька. Як учили в розвідці — плавно, не шарпаючи курок, натиснув на спуск. РПК вдарив у плече. Різко запахло пороховим димом, гільзи задзвеніли на бетонній доріжці. Зелені нитки трасерів прошили навскоси тіні й зникли десь там, у глибині парку. Неначе й не було на їхньому шляху теплого людського тіла. Не чекаючи кінця «вистави», Ром звично взяв зброю за ремінь біля ложа — «на руку», й поповз до іншого краю бордюра. Волонтери втікли, забравши своїх — вбитих, поранених — цього не дано взнати ніколи. Кущі ліворуч прошерстив цілий рій куль, ззаду розірвався і розсипався іскрами заряд гранатомета, а в стіну мерії влупив ще один — шквальний вогонь тривав хвилин двадцять, і Ром поки не міг пробратись до скверу.