Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

Придурка вмить посікли на капусту. Ще не сплинули з рушниці порохові цівки диму, як з боків вже хижо свистіли шаблі й на брудній — та все'дно ще білій сорочці репнули вузькі й довгі надрізи. Каленик ще лупав безтямно тими своїми одурілими очима, коли сорочка з нього шматками впала на землю й з грудей вдарили червоні приски…

Уваров на землі ще дихав — та був вже мертвий…

— Яка дурна смерть! — тільки й сказав Нечай…

Червень 1919 р.

Уварова поховали в лісі біля сільця Раківці.

— Якби не сучок — у ту хату я міг зайти першим, — сказав Максим Покотилу.

Червоні перепинили всі дороги на Шполу. Рудь відхилився на південний захід й вів свій загін лісами. Наступного дня його наздогнали люди від Семена Гризла. До коня Максима пробився хвацький старшина в шапці з чорним шликом.

— Семен із загоном у Сухій Калигірці. Почув про ваш бій під Райгородом, послав по тебе, каже: «Скажи Рудю, що я повернувся!» В Мокру Калигірку вчора зайшла «каральна» дивізія комуняків. Вже сьогодні розстріляли двадцять селян за поміч повстанцям. Арештували ще чоловік тридцять, мабуть, почнуть стріляти взавтра. Семен каже, якщо можеш — вийди на поміч. Це займе всього один день, а потім можеш іти собі куди треба. Хоче вирізати к чорту те кодло!

— Скажи Семену — я буду… Приведу три кінні сотні. Сьогодні до заходу сонця.

— З нами Іван Лютий-Лютенко з загоном. Якщо будеш ще й ти — тоді сил вистачить для бою!

…З Семеном здоровкались нашвидкуруч — було вже за північ.

На околиці зайшли тихенько, десь близько третьої ранку. Якраз коли найміцніший сон, й вже недовго до сходу. Як хтось і втече, далеко втекти не встигне. При світлі легше шукати. Коней залишили в полі за селом під охороною десятка козаків. Планував операцію Семен разом з Лютим-Лютенком. Спочатку відділи Семена зайняли північну й західну околиці, Лютенка — південну, Рудя — східну. Ніхто не втече, ніхто! Потім пластуни-розвідники Рудя зайшли з чотирьох боків і вирізали караульних, тільки один раз хтось кавкнув. Нічна темна маса козаків зайняла центральну вулицю села, розтеклися дворами, розставили людей під вікнами — й одночасно, по команді, ввірвалися в хати, в яких спали червоні.

Упізнавали по формі, складеній біля ліжка, по чужій мові, по розрізу очей — третина «дивізії» були китайці. Червоні командири возили з собою дівок. Спочатку мовчки орудували шаблями, потім почалися постріли, в селі піднявся ґвалт. Декому з більшовиків удалось втекти через комори, й вони біліли в спідньому в садах і городах. Козаки били їх з «гвинтів», як зайців на полі в безсніжну зиму.

Потім, як усе було скінчено, Семен наказав прочесати в селі всі кущі й скирти, навколишні ліски та луги. Комісарів і китайців у спідньому знаходили й стріляли на місці. Місцевим недотепам, які поласились на совєти, дали шопмолів й можливість перейти до повстанців…

Липень — серпень 1919 р.

Від Сухої Калигірки Рудь скоро вийшов на Шполу — до Тютюнника. Привів свої три сотні кінних й триста піхоти, якій вдалося розпорошитися й вийти з оточення біля Райгорода.

Після розгрому Григор’єва Юрко Тютюнник на чолі двохтисячного Повстанського коша пробився на північ до Петлюри. Він прибув до Жмеринки і приєднався до Армії УНР якраз вчасно, бо українську армію тіснили з двох боків більшовики і поляки. Своєю енергією, ораторським і військовим хистом Юрко допоміг у відновленні українського війська. Від Житомира дві дивізії УНР разом з Галицькою групою з боями взяли Гайсин, Христинівку, вийшли через Умань до Шполи.

Зустріч з Юрком була радісна й щира.

— Радий тебе бачити, брате! — обняв Максима Тютюнник. — Чув про Федора, жаль. Стільки боїв пройшов, а тут… Всі ми під Богом ходимо, ніхто не зна’, де назначено! Й ми не знаєм… Добре, що прийшов!

— Червоні скрізь. Ледве пробились!

— Чув, совєтам дали прикурить під Калигіркою?

— Разом з Семеном і Лютим — Гонтою.

— А що ж вони не прийшли?

— Семен сказав, людей треба комусь захищати. Каже, Петлюра був і пішов. Прийшов — і знов ніде. І з ним Тютюнник. А нам тут жити.

— Бог з ним, з Семеном. Ти молодець, що прийшов! Нам кожна людина дорога. Заводь людей на станцію, відпочивайте, готуйтесь — завтра спокою не буде! Йона Якір тепер скрізь!

Антонов-Овсієнко зайняв Звенигородщину…

… Запеклі бої з більшовиками продовжувались кілька тижнів. Та раптом ситуація почала змінюватись. З півдня з'явились перші денікінські роз'їзди.