Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

Бронепотяг своїм нежданим виходом на «авансцену» зробив дуже погану справу. Він відрізав кінноту кубанців від пішаниці. Поки кулемети поливали пластунів біля лісу, ті залягли на пагорбах і прострілювали бійниці. Сотні Суботи й Рудя зав’язалися в сутичках з кіннотниками, яких вискакувало з лісків все більше. За півгодини з півночі підійшов ще один бронепотяг. Зі станції почала підтягуватися більшовицька піхота. Федір наказав пробиватись на захід.

Бій затягувався, й кубанці спробували вірний прийом проти бронепотягів: зайшовши на конях позаду, закласти вибухівку під рейки. Зірвавши колію з двох боків, безпомічні броневагони можна було розстрілювати на місці або брати штурмом.

Знаючи цю тактику повстанців, більшовики в паніці відкотили за пагорб. Але до того часу полки червоних вже залягли на висотах…

Максим вивів свою сотню лісками й взяв з собою медведівця Платона Салату. Платон показав Рудю глибоку й суху балку, по дну якої рудинці непомітно пройшли крізь пагорб й з піками напереваги вискочили в тилу в червоних.

Козаки вигнали коней на схили й зі страшенним галасом, свистом, гиканням полетіли за пагорб. Якраз для таких атак існує кіннота! Вдарити, зім'яти цілі піші полки навіть кількома сотнями, з флангу, з тилу — затоптати важкими кіньми, нагнати жаху, бо що може бути для людини страшніше, ніж летючий напівтонний кентавр з блискучою, гострою крицею над головою!

Рудинці рубали, кололи піками, топтали кіньми лежачі цепи. Атака Рудя наробила гвалту, й піші скупчення були змушені відступати. Подумали, що з тилу напав полк гайдамаків.

У цей час пішаниця Уварова пробувала перейти через рейки. Але бронепотяги знов викотились на пряму наводку. Заплювали вогнем кулемети, й пластуни знов відступили за насип. Кілька разів пробували вони прорватись до Рудя й знову відходили до лісу. Броневагони тримали їх відрізаними від кінноти.

Бій ішов до самого полудня. Незважаючи на загиблих, більшовики вперто наступали від станцій.

Врешті, з півночі — від Бобринської — підійшли свіжі ескадрони Овсієнко, загалом у п’ятсот шабель. Вони й вирішили результат бою. Зневірившись пройти насип, пластуни з втратами відійшли до лісу. Федір Уваров зібрав сотні й востаннє вдарив по піхоті на схилах. Проскочивши оборону червоних, він з'єднався з сотнею Рудя, й козаки разом пішли на Шполу…

Червона кіннота спробувала йти в погоню, але наштовхнулась на вогонь трьох кулеметних тачанок й такий шалений опір кубанців, що збилась в купу й не наважилась переслідувати їх далі.

Кулемети на німецькі кінні коляски наказав ставити ще Григор'єв, повернувшись від Махна з Гуляй-Поля…

…Надвечір вийшли з лісів до якогось села. Бабця на греблі сказала, що тут давно не бачили комісарів. Максим з полегшенням відвів за спину карабін на широкому ремені. Вірний друг: «маузер-98», кращий з карабінів світової війни! М’який у маслі хід затвору, потужний патрон. Зі свого «гвинта» Рудь збивав вершника за сімсот кроків. Швидкий у перезаряді, карабін бив шість стрілів за чотири секунди! Якось у бою з загоном Дев’ятої дивізії Рудь застрелив з нього п’ятьох будьонівців, ще двох зарубав шаблею. Виходить, що сам-один знешкодив відділок червоної сотні…

Козаки на конях витягнулись вулицею. Валка йшла селом, й люди подекуди виходили до повстанців. Об’їжджаючи яр, Максим втрапив стременом у сучок й ледь не вивихнув ногу. Рудь зупинився, зліз із коня. Якийсь дядько попереду підійшов і забалакав з Суботою. Степан кивнув й наздогнав Уварова. Щось сказав тому. Вони взяли двох казаків і звернули до сусіднього двору.

— Що там? — спитав Максим Покотила.

— Дядько каже, тут живе хтось з холодноярських.

— Ану, спитай хто саме, — насторожився Рудинський.

Покотило повернув до двору, нахилився з коня до дядька, потім дзигою крутнувся й полетів назад до Рудя.

— Його прізвище — Герасименко…

— А звуть?

— Каленик.

— Тож зрадник! — крикнув Платон Салата. — Він ще в березні втік до «красних»! Кажуть, був у розстрільній команді!

— Зупиніть Федора!

Та було вже пізно. Саме в цю мить Уваров ступив на ґанок.

… З тріском вилетіли зсередини двері, і з хати з ревом вискочило неждане. На порозі виник здоровенний дядько в дірявій сорочці, з вибалушеними зі страху очима, й лише потім Максим помітив вороний проблиск на рівні стегон.

Вдарив громовий вибух. Федора відкинуло з ганку — на долю миті раніше, ніж Степан вибив залізне дуло…