Костянтин Когтянц: Облога Белза

...Д'Алу відчув страшний удар «під ложку», хотів крикнути, але не зміг — як і ніхто з поранених у сонячне сплетіння, — і раптом перед очима спливло обличчя матері, про яку він, найманець із підліткових років, навіть не знав, коли та як вона померла...

Вартовий на розі зробив усе правильно, але спізнився — не міг не спізнитися — рівно на секунду. Стріла з його арбалета вдарила ворога за секунду після того, як із руки Воронка, що не зважав на якийсь там пухир, вирвалася палюча рідина, ударивши у вікно.

— Дайте мені все, що знайшли при ньому. Усе.

Лайош пересмикнув плечима. Його порятував біль у пораненій голові — через нього він не спав, а лише лежав, укрившись шубами, на які й потрапив грецький вогонь.

Якби король спав або сидів, то згорів би, а так — скинув убік охоплене вогнем хутро й вискочив.

На королівську долоню лягла бруднувата хустина, в яку були загорнуті розрізаний навпіл золотий флорентійський дукат і половина флорентійського ж пополіні — монети, яка більше в ходу серед простого люду, чому так і зветься.

Королівські думки помчали в тому напрямку, який підказав небіжчик. Монети, звісно, умовний знак. Чому одна золота, одна срібна? А залежно від рангу зв'язкового. Припустимо, якщо прибулець вимагає виконати його наказ за будь-яку ціну, то в нього має бути половинка від золотої, а не від срібної. Чому тут обидві половинки дуката? Бо він не повернув зв'язковому його половинку і правильно зробив — якщо зв'язкового хтось схопить на зворотному шляху, підіслати підставну людину із фальшивим наказом не вдасться.

Кинджал. Брешіанська робота. (Слава Толедо, Мілана та Золінґена ще попереду. Поки що найліпша зброя — Брешія та Пассау з Віднем.)

— Твоя милість, дозволь...

— Дозволяю.

— Чоботи в нього татарські, а от арбалет афінський, я майстра впізнав.

Три італійські речі, і жодної венеційської. Одна ромейська, одна романська [135] Романія — просторічна назва держав хрестоносців на Балканах. . Привіт від Сеньйорії [136] Венеційський уряд. . А підставляють йому Аччаюолі. Він має вплив в Афінському герцогстві.

(Відверто кажучи, рядовий вивідач Павло не так добре був обізнаний із ситуацією у Європі. Він брав західні речі, але на Поділля та Волинь потрапляли, головним чином, речі з Південно-Східної Європи, а там — куди не кинь, потрапиш у ворога Лайошевого, — король постарався для цього.)

Людовик ще раз зважив. Так, треба спочатку вирішити з Венецією.

— Я повернуся, — прошепотів Лайош. — Я повернуся з ліпшою армією.

І пішов, не озираючись на труп людини, що своєю смертю виграла перепочинок для своєї Батьківщини, бо війна з Венецією затягнеться, під час неї Лайош посвариться з імператором — і головні сили угорського війська будуть скуті майже десять років.

Трійця поверталася, майже нічого не говорячи один одному.

Старий Єлизар був певен, що Дрозд не покарає за невдачу. Воєвода, зрештою, мудра людина — зрозуміє.

Ярош, так і не втямивши, навіщо їх посилали та що вони дивом лишилися живими, думав про Ганну. І вже десь на півдорозі надумав: він запропонує їй тікати до болохівців. А якщо вона не погодиться, то піде сам.

Попередні перемовини про те, де і як зустрінуться монархи для підписання угоди про перемир'я, ішли важко. Обидві сторони не довіряли одна одній, волиняни із союзниками-литвинами аж надто добре пам'ятали і підрив замку, і «поїздку в Буду». Тому кожну деталь обговорювали ретельно, вимагали гарантій.

Коли нарешті всі пункти угоди були узгоджені, то один з угорських представників порушив питання, яке, як він гадав, мало поставити Любарта в незручне становище:

— Згідно із присягою князя Семена та присутнього тут воєводи Дрозда вони мусять служити Його милості королю Лайошу.

— Ні, — голос Дрозда чомусь тремтів, чого в бою не бувало. — Я не присягав нікому, крім Його милості великого князя Дмитра, а князь Семен Наримунтович, який присягав служити Людовикові, поки живе на цьому світі, для цього світу того ж дня помер, прийнявши постриг та схиму.

...Щось стисло серце воєводи, і він не здивувався, коли за кілька днів стало відомо, що саме в той час відійшов у вічність чернець Феодосій.

До цього розділу автор вніс ті примітки, котрі надто великі, щоби подавати їх унизу сторінки, проте вони потрібні.