Валентин Чемерис - Рогнеда

Але вже князь Ігор стає великим князем Київським, а не просто, як до нього, князем. Був він сином найманця-варяга Рюрика, який, скориставшись бунтом, захопив владу в Новгороді, а матір’ю його була дочка «князя урманського» Єфанда, якому після народження сина Рюрик дав у «віно» (вічне користування) місто біля моря…

Потім великою княгинею Київською була жона Ігоря Ольга – затим титул великого князя Київського мав їхній син Святослав, потім ним був (правда, недовго) син Святослава Ярополк, і, нарешті, великим князем Київським став його менший брат Володимир, якому вдасться підняти Київську Русь на небачену до того висоту. За ті заслуги, та ще за хрещення русів, стоїть він на Володимирській гірці і ось уже не одне століття хрестом осіняє златоверхий Київ, Дніпро із Задніпров’ям і загалом Київську Русь та нинішню Україну – її білий день і сонце її, і грозове хмаровиння в небесах високих…

Чомусь він на тім постаменті самотній.

Чомусь не видно його семи – лише офіційних – дружин. Першою в нього була знатна варяжка Аллогія (Олаве), п’ятьох наступних його жінок подає «Повість врем’яних літ»: Рогнеда, гречанка, чешка, ще одна чешка, болгарка (їхні імена не збереглися)…

І нарешті остання, сьома – візантійська принцеса Анна.

Ледве-ледве вистачило б їм місяця – на чотирьох боках постаменту.

А ще ж мав 800 (вісімсот!) наложниць. За «Повістю врем’яних літ», 300 – у Вишгороді, 300 – в Білогорівці і ще 200 – у Берестовому, в княжому селі.

Це ж який жіночий тлум був би на Володимирській гірці біля пам’ятника Володимиру, коли б туди прийшло все його кохане жіноцтво, всі його любки-голубки!

…А починаються літописи словами, що стали вже традиційними: «В літо» – звідси їхня назва. Автори ж їхні й укладачі відповідно називаються літописцями.

Літописи Давньої Русі – перші наші історичні оповіді, створені на основі різних джерел – усних переказів, повістей, актів, житій святих тощо. З’явилися на Русі в X – на початку XI ст. Серед давньоруських творців цього жанру, класиком, як на нинішні виміри, є письменник і літописець Древньої Русі – Нестор. Рік народження невідомий, помер – після 1113 року.

Чернець Києво-Печерського монастиря.

Автор «Оповіді про життя і згубу… Бориса і Гліба», церковно-історичного твору «Житіє Феодосія, ігумена Печерського».

Закликав давньоруських князів боротися за єдність руських земель, проповідував християнські ідеї, підкреслював самостійність Русі щодо Візантії, був прихильником сильної великокнязівської влади.

Високоосвічена і талановита людина, знавець іноземних мов.

Був автором і упорядником «Повісті врем’яних літ», що є шедевром руського літописання.

Із самої «Повісті…» дізнаємось, що в кінці XI ст. Нестор жив у Печерському монастирі. Розповідаючи про 1096 рік і напад половців на Печерський монастир, писав: «…и придоша на монастырь Печерский, нам сущим по кельям почивающим по заутрени». Відомо, що літописець був ще живим у 1106 році. У цьому році, пише він, помер старець добрий Яе, «о него же и аз многа словеса слышах, еже и вписах в летописаньи сем». Більше ніяких достовірних даних про нього не збереглося.

Канонізований Руською православною церквою як преподобний Нестор Літописець. Мощі його спочивають у Ближніх (Антонієвих) печерах Києво-Печерської лаври.

Під ім’ям Нестор Літописець входить до списку святих Римо-католицької церкви.

Пам’ятники Нестору Літописцю встановлені в Києві та Володимирі.

В СРСР і в Україні були випущені поштові марки, присвячені Нестору. Засновано також церковний орден Нестора Літописця. Національний банк України випустив у 2000 році золоту ювілейну монету, присвячену Нестору Літописцю, достоїнством у 50 гривень.

У Києві збудовано два храми преподобного Нестора Літописця.

У своїй «Повісті врем’яних літ» Нестор, віддавши належне Володимиру Святославичу, насамкінець порівнює його з самим Соломоном.

І далі літописець додає, що «було у Соломона, кажуть, сімсот жон, а наложниць триста». Разом, отже, – арифметика проста – тисяча. «Наш» Володимир трохи не дотягнув, наложниць у нього було тільки 800, а дружин – 7. Правда, лише офіційних, бо інших у нього – несть числа.

«Не звертай уваги на злу жінку; крапають солодощами губи блудниці, лише короткий час усолоджує вона гортань твою, а після і гіркоту жовчі відчуєш. Той, хто входить до неї, не вернеться, після смерті його стежка в пекло. По стежці життя не йде вона, бо – блудлива течія життя її і нерозважлива». Це сказав Соломон про блудниць, про чесноти вірних жінок говорить: «Дорожчі за каміння коштовне. Радіє з неї муж її, бо робить мужу своєму благо все життя. Придбає вовну і льон, створить усе необхідне руками своїми. Подібна кораблеві торговому, здалеку збирає собі багатство. І встає з ночі, і годує сім’ю свою, і дає роботу рабиням. Побачить поле – купує, власноруч засіє поле. Кріпко стан свій перев’язавши, силу рук віддасть праці. І відчуває, що добро творить. І не згасає всю ніч її світильник. Руки свої прикладає до корисного, лікті ж свої віддає веретену, долоні рук розкриває для вбогих, подасть плід жебракові. Не печеться про дім свій муж її, де б він не був. Винятковий одяг пошиє мужу своєму, а червлений і багряний одяг – для себе. Помітний буває на воротях муж її, а особливо коли сяде на зібранні зі старійшинами і жителями землі. Покривала зробить і віддасть на продаж. Вуста ж свої розкриває розумно і до ладу мовить язиком своїм. В силу і красу одяглась вона. Милість підносить її, діти її збагачують, і муж хвалить її. Розумна жона – благословенна, і хай похваляє страх Божий. Дайте їй від плоду вуст її, і хай прославляють на воротях мужа її».