Валентин Чемерис - Сини змієногої богині

Геракл прокинувся й шукав їх, аж усю землю обійшов. Врешті забрів до країни, званої Лісистою. Там у печері знайшов він двоногу істоту, котра до стегон була ніби дівчиною, а нижче – змією. Він поглянув (на неї) і здивувався, але запитав, чи вона не бачила його коней, що тут блукали. Вона відповіла, що вони в неї, але не віддасть їх йому, доки з нею не переспить. (Не промах була дівка! А втім, це, очевидно, з безвиході, чоловіків тоді в Гілеї не було. А тут такий вдатний молодець, прославлений герой, напівбог! – В. Ч. ) За таку плату Геракл переспав з нею. (Розумне рішення. – В. Ч.) Та вона зволікала з віддаванням коней (апетит приходить під час їди. – В. Ч. ), бо хотіла бути з Гераклом якнайдовше; він знову хотів якнайшвидше забрати коней і піти. Врешті вона повернула їх і сказала: «Я зберегла тобі коней, що забрели сюди, а плата від тебе вже є: маю трьох синів (чи вона народила трійню, чи Геракл прожив з нею аж три роки! Чи в героїв і напівбогів це робиться швидше, ніж у простих смертних. – В. Ч.). Як вони вже підростуть, то скажи, чи маю поселити їх тут, бо вся ця земля в моїй владі, чи послати до тебе?» Так вона запитувала його, а він мав так відповісти (та й для чого йому обтяжувати себе дітьми, нагуляними на стороні? – В. Ч. ): «Як вони зустрінуть мужеські літа, то вчини ось так, як це буде добре: котрий із них натягне цей лук та одягне цей пояс, того посели в цій країні; хто ж із них цього мого доручення не сповнить, того прожени з краю. Як це зробиш, то й сама будеш задоволена й виконаєш доручення».

Він натягнув один лук (бо до того Геракл носив два луки) й передав їй лук і пояс, що мав на спинці золотий корячок, і пішов. А вона, як хлопці дійшли вже до мужеського віку, надала їм імена: одному з них Агафірс, другому Гелон, а наймолодшому Скіф. Вона пам’ятала доручення й виконала його: двох синів, Агафірса й Гелона, що не могли виконати завдання, вигнала з краю; зате наймолодший, Скіф, виконав це й зоставався в краю. Від цього Скіфа, сина Геракла, походять скіфи, що постійно царюють (так звані царські скіфи. – В. Ч. ), а на згадку про ту чарку носять скіфи при поясах коряки й досі. Так розказують надморські греки» (Геродот з Галікарнасу. Скіфія. Київ, 1992, переклад Т. Коструби).

І більше в Геродота про ту подію – ані слова. Себто про любов Геракла з Єхидною. А втім, Геракл був вельми велелюбним, під час своїх численних мандрівок мав безліч любовних пригод, тож не надавав їм особливого значення. Як кажуть, крутив любов чи не на ходу, між ділом.

І все ж…

Хто сьогодні достовірно скаже (і покаже, бодай на мапі України), де була колись Гілея-Лісиста, у печері якої серед розкішної природи бравий молодець Геракл любився з донькою Борисфена і прижив з нею аж трьох синів?

Ніхто сьогодні з певністю не може сказати, де було те Полісся, Лісиста країна Гілея, де від одного сина Геракла Скіфа пішли всі царські, владичні скіфи?

Ясно, що на Дніпрі, але де саме?

Дехто з дослідників (а гіпотез та версій щодо місцезнаходження Гілеї назбиралося за віки чимало, деякі з них вельми екстравагантні) вважає: Гілея – це Хортиця, острів на Дніпрі нижче Дніпрових порогів, колишня Велика Хортиця, що нині входить у міську смугу Запоріжжя.

«…І ось човен, пливучи за водою, пристає до піскуватого укосу Хортиці коло скелі Вища Голова. Тут відома в Придніпров’ї та й за його межами Змієва печера», – пише Яків Новицький, історик, етнограф, археолог, збирач фольклору, краєзнавець (1847–1925) у своїй праці «Острів Хортиця на Дніпрі (його природа, історія та старовина)» (Збірник праць «Запорожці», Київ, 1993).

«…Внизу біля наших ніг ви помічаєте отвір, що веде до печери; отвір цей продовгастий, посередині лежить каменюка й ділить його на дві суточки (вузькі проходи)… Форма печери являє з себе гострий кут, що поширюється вглиб скелі. Довжина 5 арш., ширина від 3/4 до 1/1 арш., височина 3 арш. За оповіданнями старих мешканців с. Вознесенки – Штепи, Руденького та інших, ще за пам’яті їхніх дідів, до печери ніхто не наважувався зазирнути, боячись зустрічі із Змієм…»

Щороку під час водопілля Дніпра вода заливає печеру.

«Подніпров’я з його дикою природою, грізними печерами, порогами та недоступними скелями, – пише далі Яків Новицький, – це країна поетичних легенд та переказів. Легенда Геродота з царини міфології про зустріч Геракла з прекрасною Змій-дівицею в країні Гілеї, про місце тої таємничої печери, в якій родився родоначальник скіфів, цікавить письменників та вчених. Подберезький (польський письменник, який подорожував Дніпром у 1860 році), порівнюючи легенду Геродота з переказами подніпровських мешканців, що їх записав Афанасьєв-Чужбинський, пристосовує цю зустріч до порожистої частини Дніпра біля острова Таволжаного, поблизу якого й лежить Змієва печера. Проф. Н. І. Надеждін у статті «Геродотова Скіфія», зазначаючи положення Герроса – країни царських скіфів, указує на острів Хортицю і каже, що, на його думку, тут найбільш відповідна місцевість для кладовища царів скіфських серед такого дикого й грізно-величного ландшафту (Геродот зазначає, що Герра (Геррос) лежить там, «доки Борисфен судоходний»). Святість цієї місцевості чи не побільшувалася ще тим, що на цім же самім місці, ймовірно, знаходилася і та міфічна колиска, в якій виріс скіфський народ, та таємнича печера, де, за переказом понтійських еллінів, що його переказав Геродот, родилися Агатир, Гелон та Скіф від героя Іракла (Геракла) та чарівної Змій-дівиці…