Ярослав Яріш - Лицар з Кульчиць

Юрій сів за стіл, подумав хвильку, а тоді почав виводити:

Рядки цієї повісті, навіть не встигнувши вийти з-під пера, миттєво розходилися поміж люди. Віденці, окрилені таким подвигом, ні на що не зважаючи, все ще тримали оборону.

Ситуація у місті із кожним днем ставала дедалі гіршою. Спочатку турки рознесли замковий равелін, потім відірвали наріжник замкового бастіону, а згодом висадили у повітря й інший бастіон – Льовель. Віденці втратили будь-яку надію і тільки молилися. П’ять тисяч оборонців, що залишилися ще живими, не змогли б стримати такої страшної сили. Зараз уже ніщо не заважало військові Кара-Мустафи вдертися у місто. Тільки візир чогось зволікав. Кульчицький знав тому причину: Відень мав бути збережений для нього особисто. Він не вів на штурм, а тільки далі вичікував. Час від часу турецькі гармати обстрілювали місто, візир навіть влаштував великий огляд свого війська просто під міськими мурами. Він хотів залякати тим мешканців і спонукати, аби вони чимшвидше здавалися. Тоді знову почався обстріл.

Тільки за якийсь час віденці зрозуміли, чого так раптово припинився цей обстріл. Турки нараз заметушилися й почали робити укріплення ззовні табору.

– Відсіч! – пробігло по мурах і покотилося додолу містом. Відень враз ожив, усі його мешканці висипали на мури, аби побачити, як християнська сила відгяняє мусульман від Відня.

На поміч і справді прибув король польський Ян ІІІ Собеський. Він об’єднався із військом Карла Лотаринзького і очолив загальний похід. Король поспішав у надії, що Кара-Мустафа не встигне приготуватися до відсічі, й, не чекаючи повної побудови мостів, почав переправлятися через Дунай.

Великий візир навіть заслону не поставив, аби перешкодити цій переправі. Можливо, він хотів заманити союзників на той берег і тут розбити дощенту або просто злегковажив тією загрозою. За цей час військо союзників форсувало Дунай і рушило у бік Відня. Війська Карла Лотаринзького рухалися вздовж Дунаю і скоро зайняли узгір’я Калєнберг. Собеський зі своїми полками пробивався крізь Віденський ліс і згодом зайняв праве крило.

Кара-Мустафа не став знімати яничарів із облоги Відня, Юрій бачив це й розумів, що то є велика помилка візира. Йому слід було б краще забезпечитися від удару з боку лісу, однак головнокомандувач поставив там тільки 13 тисяч кінноти на чолі з Абаз Сара Гусейн-пашою. У напрямку Кльстенбурга стояв Кара-Мегмет, а Ібрагім-паша – проти Нусдорфа.

– Бийте з гармат, аби наші визволителі чули ту канонаду і сміливіше ішли у бій! – наказав граф Штаргемберг. Усі чоловіки, які тільки здатні були носити зброю, стали на захист проломів, аби захистити місто від можливої атаки яничарів.

Битва почалася 12 вересня із артобстрілу військом Карла Лотаринзького позицій Ібрагіма-паші. Німецька піхота рушила рівним строєм, зупиняючись та б’ючи по турках із картечі. Яничари і спагії кинулися в атаку у надії зламати німецький шик, однак аркебузьєри трималися міцно і стали тиснути яничар. Карл хотів пробитися до Відня, однак це було не так легко й зробити.

Це був задум, маневр короля Яна, аби збити турків з пантелику. Карл Лотаринзький мусив відвернути увагу турків, бо головного удару мали завдати із правого крила союзницьких військ. Тут була сприятлива місцевість для удару важкої польської кінноти, до того ж Кара-Мустафа підвів замалий корпус яничарів.

Король Ян витримав паузу, а тоді дав знак. Гусарські корогви гетьманів Синявського та Яблоновського вишикувалися і ринули в атаку. Їхня їзда була важкою, аж земля гула від копит їхніх, закованих у броню коней. Вершники також були в панцирах та шоломах, позаду шурхотіло лебедине пір’я. Цей звук зводив з розуму не тільки коней ворога, а й самих ворогів лякав до смерті. Хто ж у Європі не знав славної полької гусарії! Турки також її добре пам’ятали ще від Хотина.

Кара-Мустафа і Гусейн-паша приготувалися до оборони. Мусульмани дико вигукнули «алла» і блиснули хижо ятаганами на сонці.

І тут сталося щось неймовірне. Турецьке «алла» раптом перекрив інший бойовий клич.