Валентин Чемерис: Ваші пальці пахнуть ладаном

Віра Холодна знімалась у режисерів Є. Бауера, В. Висковського, В. Гардіна, Ч. Сабінського, П. Чардиніна.

А коротка фільмографія Віри Холодної (дані про яку збереглися) така (мовою оригіналів):

1914 – Анна Каренина

1915 – Песнь торжествующей любви

1915 – Пламя неба

1915 – Дети века

1915 – Пробуждение

1915 – Миражи

1916 – Шахматы жизни

1916 – Столичный яд

1916 – Ради счастья

1916 – Одна из многих

1916 – Лунная красавица

1916 – В мире должна царить красота

1916 – Жизнь за жизнь (Сестры-соперницы, За каждую слезу по капле крови)

1917 – Человек-зверь

1917 – Блуждающие огни

1917 – На алтарь красоты

1917 – Пытка молчания

1917 – Почему я безумно люблю

1917 – У камина (Позабудь про камин, в нем погасли огни)

1917 – Истерзанные души

1918 – Красная заря

1918 – Живой труп

1918 – Молчи, грусть… молчи… (Сказка любви дорогой)

1918 – Тернистый путь славы

…Про майже фантастичне, хоч і таке коротке, але сліпучо-осяйне життя Віри Холодної ходили численні – не менш фантастичні – чутки та різні байки. Плітки роздувалися одна одної неймовірніша – зовсім як у Голлівуді. Чутки та поголоси в ранзі яси розповідали, наприклад, що син одеського «чайного короля» застрелився через невдалий роман з актрисою! Або: Віра Холодна застрахувала свої очі на півмільйона рублів! Усі, хто хоч раз мав щастя побачити її, неодмінно в неї напропале закохувалися – це була чи не єдина у всій тій фантасмагорії правда. Чи не тому всіх партнерів актриси зараховували їй якщо й не в чоловіки, то принаймні в коханці.

У тім числі й молодого Олександра Вертинського, виводячи його на перші ролі в інтимному житті великої королеви німого кіно.

А він…

Він її таки любив.

Вона теж любила.

Але… кіно. Та ще свого чоловіка Володимира Холодного і своїх дочок. А Вертинський – артист, співак, поет і композитор, що вже тоді за популярністю чи не рівнявся їй, – майже щодня приходив до неї, сідав на стілець, зітхав і мовчки дивився на свою богиню. А потім читав вірші, пронизливо-щемкі вірші, присвячені їй, серед яких шедевром був той, що починався рядком: «Ваші пальці пахнуть ладаном…»

Про це і роман…

«Віра завжди пам’ятала, що це я вперше штовхнув її на той шлях, на якому із нікому не відомої молодої жінки вона зробилась кінозіркою. Я багато своїх нових пісень присвячував їй. Якось, пригадую, приніс їй показати свою останню річ, називалась вона – «Ваші пальці пахнуть ладаном». Я вже віддав її видавцеві до друку і, як завжди, присвятив Холодній. Коли я прочитав їй текст пісні, вона замахала на мене руками:

– Що ви зробили! Не треба! Не треба! Не хочу! Щоб я лежала в труні! Ні за що!..

Вона дуже розхвилювалася:

– Це смерть! Зніміть зараз же присвяту!

Пам’ятаю, я трохи навіть образився. Я зняв присвяту.

…Через кілька років, коли Віра Холодна виступала в Одесі, а я співав у Ростові-на-Дону, в номер готелю мені подали телеграму з Одеси:

«Померла Віра Холодна».

І я до пісні «Ваші пальці» відразу ж повернув присвяту…»

Вере Холодной

…А взагалі, правий був той мудрець, котрий якось зауважив: «Кожен з нас – сам коваль свого щастя».

Подумав і додав:

«І нещастя, між іншим, теж…»

Якось у московській квартирі по Ново-Басманній, 28 кіноактриси Віри Холодної, що вже тоді була шалено популярною, з’явився незваний гість: солдат, високий і дуже худий, він був в обмотках, що обвисли у нього від колін і до розбитих армійських черевиків жовтого кольору – здається, англійських, шинеля рядового висіла на ньому, як на кілку. Від нього пахтіло йодом і ще бозна-якими медикаментами – хатня робітниця Глашка, впускаючи прибульця, зморщила свій маленький кирпатий носик – вона звикла до інших пахощів тих, хто відвідував її господиню…

– Хто там? – виглянула з сусідньої кімнати сестра Віри Софія. – Яка ще така нагальна потреба так рано? Та й Віра Василівна збирається в кіноательє на зйомки.