Валентин Чемерис - Ваші пальці пахнуть ладаном

Швидко чи ні, але Олександр стає помітною фігурою серед київської богеми. Але зводити кінці з кінцями навіть це не допомагало. Аби якось утриматися на плаву, береться за будь-яку роботу: продає листівки, вантажить кавуни, працює коректором у друкарні…

І мріє про Москву. І навіть збирається туди – в гонитві «за славою».

«…І нарешті «невизнаному генію», в купленому на товкучці, але ще досить пристойному фраку (як пізніше зіронізує один гуморист – «осетрина не першої свіжості»), набрид рідний Київ, і він подався до Москви – «за славою», а то б за чим іще! Лише в Москві, вважав він, можна з успіхом розкрити свої таланти – ось тільки які? Поки що Олександр і сам цього не знав, але здогадувався, що якісь таланти у нього все ж таки є», – з Інтернет-видання.

У Москву – він тоді про це навіть не підозрював, – їдуть з усіх усюд всі «невизнані генії» за славою. І їх там уже зібралося-назбиралося, хоч санкціонований відстріл їх влаштовуй! А тут ще й він – все з тими самими претензіями – давай йому славу та визнання, білокам’яна столице! Та ще й «зореносна». Їздили туди за славою до нього, їздять і будуть їздити, бо де ж іще стати відомим, як не в Москві, столиці імперії, «третьому Римі», як колись вважалося. (Але, застерігали, «четвертому Риму не бувати».)

Подався до Москви – підчистивши свій, куплений на товкучці фрак, і Олександр Вертинський, чомусь не визнаний у Києві геній. Більше того, забракований театральним режисером – за вроджену гаркавість. Що-що, а ґрасирував він добряче – майже на французький лад вимовляв звук «р».

Москва його зустріла не те щоб ласкаво, вона взагалі не звернула на нього уваги своєї владичної – багато вас таких, мовляв, до мене, як галич злітається, і всі – невизнані генії, а я одна, усіх ощасливити не можу. Та й нащо мені стільки провінційних геніїв. Своїх «невизнаних геніїв» у мене хоч греблю через Москву-ріку гати!

Більше того, досить швидко виявиться: у Москві він узагалі нікому не потрібний! Але духом не впав (інакше б це обернулося для нього кінцем), у позу ображеного (все того ж невизнаного генія), на щастя (інакше б ми не мали майбутнього Вертинського), теж не став.

Засукавши рукава, вирішив починати завоювання столиці з нуля. А для цього треба було здобути хоч якусь, але, безперечно, пристойну освіту – він був – не рахуючи природного обдарування, – повним неуком. Тож із азартом, прямо аж із якимось чи не садистським – мазохістським точно, – починає своє навчання в кількох – відразу ж у кількох! – любительських гуртках. І тут же з нетерпінням намагається втілювати в життя свої ще куці знання на той час: в одному клубі ставить «Троянду і Хрест» свого улюбленого Блока. Постановка, правда, виявилася не зовсім вдалою, але дарма. Початок зроблено. Бодай та постановка і не принесла йому визнання. А тому пошуковець слави вирішив ґрунтовніше взятися за освіту і навіть почав відвідувати лекції в Московському університеті – в якості вільного слухача. А на хліб заробляв уроками сценічної майстерності, які давав купецьким дочкам – для них і тих знань, якими він на той час володів, виявилося задосить. Діяв за принципом Сенеки: доцендо дісцімус – навчаючи, ми самі вчимося.

Це пізніше про нього, як він стане видатним актором, автором і шансоньє – виконавцем романсів і пісень, Шостакович скаже, що він, Вертинський, «музикальніший за нас, композиторів», а Володимир Маяковський вважатиме – правда, теж пізніше, – Хлєбникова і Вертинського великими поетами.

Сам Шаляпін – от уже справді великий! – подарує йому свою фотографію з таким написом: «Великому сказителю земли русской Александру от странника Федора».

«У творчості Вертинського скромні – кожне окремо, – обдарування поета і композитора зливаються в одне і доповнюють одне одного із завидною природністю. В їхній дружній згоді, – свідчить критик К. Рудницький, – виникає пісня, яка володіє певною цілісністю і завершеністю. І все ж у цей момент вона ще не є в повному смислі слова твором мистецтва. Адже коли пісні Вертинського співають інші, навіть досвідчені і впевнені виконавці, вони, як правило, особливим успіхом не користуються. Тільки унікальна у своїй основі, винахідлива і відточена виконавча майстерність Вертинського надає його творінням краси, елегантності і вишуканості. Вертинський-артист значніший, аніж Вертинський-автор. Голос у нього невеликий, але він володіє ним віртуозно. Сувора, старанна і ретельна обробка кожної пісні, виразність і емоційна окраска її бездоганні, близькі до досконалості…