Тарас Орлик - Данило Галицький

«Боже! – подумки вигукнув князь Данило. – Дякую тобі за те, що зглянувся на моє прохання і подав знак. Я все зрозумів».

Із захопливими криками дружинники застрибали, затанцювали, як малі діти. Розштовхуючи їх, Діонісій кинувся цілувати лучника. У стані супротивника незадоволено нарікали, найгарячіші ординці хапалися за рукоятки мечів і примушували коней гарцювати на місці.

Батий подав знак суддям, а ті, низько пригинаючись на бігу, кинулися до трону, закивали, покликали до себе перекладача.

Було оголошено, що торкання наконечника до мішені не може бути прирівняне до влучання. Розпорений мішечок не приніс руським перемогу. Судді проголосили нічию.

Данило кинув погляд на Батия, але той навіть не дивився в його бік. Щось втлумачував своєму синові, що стояв поряд з троном, шанобливо схиливши голову.

Данило відвернувся. У горлі скупчувалася гіркота обману, яку було нічим змити. Не можна було погоджуватися на змагання, після яких усе його маленьке воїнство почуватиметься пригніченим і приниженим. Але зробленого, як і сказаного, не повернеш. Плин часу відносить нас усе далі й далі, не дозволяючи повернутися. І в цьому велика милість Божа. Інакше ми ніколи б не просувалися вперед.

Буває, дерево стоїть собі та й стоїть, а одного чудового дня викине нові пагони – і ось уже стало іншим, хоча, якщо не спостерігати за ним спеціально, можна не помітити змін, що сталися. Так, друзі мої, і з душею людською. Вона збирає, збирає, а потім несподівано оновлюється, чи до кращого, чи до гіршого, відразу не вгадати. Щось подібне сталося із Сартаком.

Тривалий час він таємно засуджував батька за зайву жорстокість, владолюбство, бажання всіх підім’яти, усе підгребти під себе. Повчання його слухав юнак не надто уважно, позаяк думав, що вони ніколи йому не знадобляться. Навіщо йому ламати хребти гінцям і виривати язики радникам? Він не такий, як Батий. Він буде мудрий, благородний і справедливий.

Проте, разом з цими думками, Сартак виношував інші. У глибині душі йому подобалося, коли люди тремтіли від страху при вимовлянні одного тільки імені хана Батия. Він любив, коли його зустрічали усмішками, але іноді, дивлячись на якого-небудь пихатого придворного, він подумки бачив його таким, що впав ниць, розпластаний біля його чобіт, таким, що цілує землю, якою вони ступають. У своїх нічних мареннях Сартак бачив себе рівним богам, чув пісні, складені на його честь, його любили одночасно усі жінки і дівчата своєї країни, а також інших країн, що вже примирилися з володарюванням Золотої Орди або тільки готувалися примиритися.

Докорінно Сартак змінився з появою Сніжани в його житті, а потім і в його спальні. Її рабська покірність пробудила в його душі все те найбільш низьке і бридке, що, зріючи, не давало врожаю. Ніколи ще Сартак не насолоджувався владою так гостро, як це було під час зустрічей із дочкою суздальського князя. Одного разу він велів Сніжані повзати рачки, зображуючи очеретяну кішку, а іншим разом виставив голою на мороз. Її рабська покірність подіяла на нього, як найкращий кумис у світі. Йому захотілося мати цілий гарем таких дівчат, які були б покірні його волі.

Він перестав прикидатися перед іншими і самим собою. Так, йому хотілося влади! Повної. Нічим необмеженої. І, щойно Сартак визнав це, йому стало за задоволення стежити за тим, як батько гне і ламає, ламає і гне чергового уруського князя. Розвага була тим більш захопливою, що впоратися з Данилом було непросто. Але Сартак бачив, як змінюється обличчя князя від кожної поразки його воїнів. Батько добре придумав зі змаганнями. Залишалося тільки дочекатися, коли буде оголошено поєдинок на бойових мечах. Сартак смакував видовище, під час якого відважні одноплемінники порубають повільних, неповоротких урусів. Цікаво, з яким обличчям спостерігатиме за цим князь Данило? Але ще цікавіше – побачити, як зігнеться його спина і похиляться плечі. Тому що після цієї поразки князю не оговтатися. Таж не із заліза він зроблений, не з каменю.

Гості поки що не підозрювали, який фінал змагань приготовлений для них. Усі вони були поглинені борецькими поєдинками на спеціально вироблених і зшитих та обрізаних по колу овечих шкурах. Проти трьох їхніх співвітчизників вийшло стільки ж найсильніших батирів Орди. Уже в цьому полягав великий обман. Вибір руських був дуже обмежений. Суперник мав багато сотень добірних борців, лучників, вершників. Вони справді були кращими.