Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

І так у цьому, здавалось, безвиглядному положенні, коли родились нові надії на похід вперед, а стрілецька сила дуже змаліла, почали надходити на фронт із Коша перші підкріплення вже від місяця березня 1915 року. В місяці квітні перед боєм на Маківці прибуло на фронт кількасот новобранців із Гуцульщини. Про цей транспорт новобранців оповідає ближче д-р Никифор Гірняк в своїй статті «Кіш УСС-ів» (Вісті Братства кол. Вояків 1-ої УНА травень-червень 1955, ч. 5-6, ст. 6) і приписує видатну заслугу командантові полку УСС от. Грицеві Коссакові, який при кінці березня 1915 р. своєю рішучістю і сміливістю вирвав від австрійської наборової комісії в Мукачеві, всупереч наказові вищого австрійського командування коло 700 новобранців УСС, які мали відійти полків австрійської армії. Їх от. Коссак забрав з собою на фронт під Маківку.

Більшість тих новобранців це були гуцули з околиці села Жаб'я, яких звербував там чот. М.Саєвич, вирвавши їх хитрощами при допомозі однор. вістуна австрійської армії Ярослава Чижа, із рук команди польських легіонів. З такими то перешкодами боролись УСС за своє існування, доповнюючи себе проти бажань австрійського командування.

Впродовж місяця березня 1915 року обидва курені УСС перейшли зі Славська на новий постій, а саме І курінь до Головецька, ІІ курінь до Грабівця Скільського, – під накази 130 бригади, якою командував полк. Осип Вітошинський, родом українець, який щиро відносився до УСС. Згадані села розташовані у стіп гори Маківки, яка в тому часі становила дуже важну оборонну позицію, з огляду на безпосереднє сусідство із західньої сторони німецької гвардійської дивізії, яка вела успішну бойову акцію проти москалів в напрямі гори Острий і долини ріки Опору.

УСС обняли зараз частину оборонної служби на Маківці. І курінь обсадив 23 березня західню сторону Маківки, де москалі безуспішно пробували кілька разів прорватись на стрілецьких позиціях. Після двох тижнів І курінь зійшов до Головецька. ІІ курінь стояв весь час у резерві в Грабівці Скільському, виставляв застави в долині між Маківкою і горою Кливою, займав хвилево позиції на Кливі, а деякі його сотні повнили всяку службу на Маківці в розпорядженні її команданта сотн. Дрозда. Кватируючи в переповнених хатах, серед маси насікомих, стрільці готовили кізли з кільчастого дроту, які переносили вночі на Маківку. Весь час були під обстрілом гранат із тяжких гармат, які називали «дурними Іванами».

Стрілецтво задомовилось на добре – на Маківці та в цілій околиці. Був це період досить спокійний. Зорганізовано живіші зв'язки із зовнішнім світом. Багато часописів, брошур і книжок кружляло тоді між стрілецтвом. Скупчення всього стрілецтва в двох сусідніх селах сприяло ближчому взаємному пізнанню, виміні думок та плянів. Живі дискусії на загальні теми політичного характеру, про відношення УСС до Головної Української Ради і Союзу Визволення України та до австрійської влади, про значення упадку Перемишля, про стрілецьку ідеологію й інші актуальні питання – захоплювали загал стрілецтва.

Серед УСС родиться в тім якраз часі ідея створення стрілецького фонду на урухомлення власного видавництва, що було б виразником духової творчости, а в першій мірі визвольної ідеології УСС. Його першим організатором та пропагатором був чотар Іван Балюк з гуртом товаришів із сотні Вітовського. Стрілецтво живо відгукнулось на цей гарний почин і почало кожної декади складати свої означені датки на згаданий фонд. [75] [72а] На цьому місці треба зазначити, що перша думка і плян видавництва періодичного органу української молоді, яка найшлася в рядах УСС, належить колишньому голові Союзу Середньошкільних Драгоманівських Громад у Львові, УСС, Василеві Даниловичеві. Він сам слабого здоров'я, внаслідок тяжких воєних трудів поважно занедужав і при кінці жовтня 1914 р. виїхав з Карпат на лікування до Відня. Там він зайнявся відновленням органу молоді «Життя». В тій справі зв'язався з кол. членами організації, які служили при УСС, та почав уже збирати матеріяли до першого числа журналу. В листі до УСС М.Опоки на фронт в Карпатах, з 9 листопада 1914 р., він, м. ін., писав: «Дорогий Товаришу! Видаю «Життя»… фінансова трудність цілковито відпадає. Випуск буде присвячений Українським Січовим Стрільцям. Прошу дуже, чим скорше, прислати матеріяли до видавництва. Прошу також дуже прислати мені адреси тих, які могли б придатися до співробітництва… Не загирюйте ж діла… Прошу про це переказати один другому. Здорові були! Василь Данилович». (Оригінал листа у власнім архіві). На жаль, «Життя» не вийшло, бо Даниловнч помер 17 листопада, тиждень після написання листа до Опоки.