Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Помиляється однак П.Крамарж, коли каже, що в Галичині готується небезпечне антирусске вогнище. Ні, воно вже готове і полум'я пожежі вже розлазиться по всій Малоросії. Національно-державна самооборона великого русского народу наказує нам, що необхідно рішуче боротися з мазепинством». [44] [42] Карло Крамарж, чеський політик, посол до віденського парлямеиту, русофіл, крайнє реакційного напрямку.

Той самий часопис «Кієвлянін» писав дня 22 лютого 1914 р. – таке:

«Український рух є для Росії більш небезпечний, ніж усі інші національні рухи взяті разом. Ми є обов' язані берегти єдність і неділимість російського народу, а також російської держави. Цій нашій державній цитаделі загрожує одинокий український рух і тому він являється найбільшою національною небезпекою для держави». [45] [43] Цит. на підставі: Dr. Eugen Lewickij. Die Ukraine der Lebensraum Russlands. Stuttgart – Beгlin, 1915, стор. 5.

Думки висловлені в повищих стапях – це найвірніший образ ситуації, що заіснувала напередодні світової війни 1914 року – з одного боку між російським імперіялізмом і українським визвольним рухом, – а з другого – між Росією й Австрією, як державами, на яких території жив український народ. Так розпалювалось полум я світової війни на українських землях. Не могло бути найменшого сумніву, що грядуча війна між Росією і Австрією, буде війною російського імперіялізму за загарбання і поневолення українських земель під Австрією.

Ці пляни завоювання австрійської України потвердили пізніше вже в перших днях австро-російської війни інші факти і документи. Зараз з вибухом війни вислав оснований в Києві галицькими москвофілами т. зв. «Карпато-Русскій Освободительний Комітет» телеграму до царя, в якій вони «… просять Его Императорское Величество всемилостивейше принять изстрадавшуюся в многовековой лютой чужоплеменной неволи Карпатскую Русь в родное лоно Великой Русской Семьи и завершить святое историческое посланничество собиранія Земли Русской». На цю телеграму так відповів цар Микола ІІ: «Всею душею разделяю сокровенную надежду, если на то будет Господня воля, увидеть наших зарубежных русских братьев свободно слившихся с Великою Русью». [46] [44] Цит. на підставі: Д-р М.Лозинський: Галичина в життю України. Відень, 1916, стор. 40,41.

І коли 28 червня 1914 р. вбили сербські змовники австрійського престолонаслідника Франца Фердинанда, і та подія викликала гострий австро-сербський конфлікт, – тоді кожному українцеві стало ясно, що Росія, як «опікунка» слов'ян, ужиє всіх засобів дипломатичної інтриги, щоб використати цей льокальний конфлікт для здійснення своїх імперіялістичних плянів і довголітніх мрій, та кине свою мільйонову армію за Збруч, щоб знищити гніздо мазепинства в Галичині і «визволити» слов'ян із австрійської неволі.

Після Шевченківського здвигу та атентату в Сараєві, – український політичний провід в Австрії, немаючи ще певности щодо можливости майбутнього воєнного конфлікту – не робив покищо ніяких поважних приготувань, ані організаційних заходів на випадок війни.

Зате всі стрілецькі організації в краю, а зокрема львівські організації та стрілецька секція Українського Січового Союзу, виконали протягом місяця липня 1914 року незвичайно живу й інтенсивну організаційну роботу. Великий моральний успіх, що його здобув стрілецький рух на Шевченківському здвизі, був сильним поштовхом до поширення та військово-виховного скріплення стрілецьких товариств. Стрілецький провід серйозніше оцінював міжнародну ситуацію та поважніше готувавсь до грядучих подій, ніж наші провідні та відповідальні політики. Уважаючи війну з Росією неминучою, він підготовляв у тому напрямі своє членство. Заведено стислішу військову дисципліну. Виїжджаючи зі Львова, стрільці отримували формальні відпустки, або зараховувались до резерви. УСС були в поготівлі.

Коли Австрія виповіла 28 липня війну Сербії і австрійсько-російська війна була вже неминуча, тоді організації Січових Стрільців І і ІІ у Львові – об'єднались, а їхня старшина видала всім своїм членам наказ з'явитись негайно у Львові, та рівночасно закликала добровольців зголошуватись у стрілецькі ряди при вул. Коперника, ч. 5. Цей короткий наказ оголошений був у львівськім «Ділі» з дня 30 липня 1914 року, та був ще окремо висланий організаціям та поодиноким членам. Стрілецький провід мав від початку свого існування ясну мету та плян праці і, підготовляючись довший час до слушного моменту, до збройного виступу, – видав тепер свій перший бойовий, мобілізаційний наказ, до виконання якого зорганізовані УСС були вже достатньо приготовані.