Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

В хвилі, коли заносилось на нашій землі на криваву розправу, коли земля наша мала статись одним побоєвищем, а наші люди мали йти взаємно проти себе, одні під командою австрійською, а другі під російською, у нас панувала цілковита байдужність, безділля того споконвічнього раба, який зрісся з ярмом і якому гірше вже, ні краще не жити. Місто якихсь анкет, пікловань над зорганізуванням і сотворенням власних сил, резолюція З'їзду українських нотаблів заявилася без жадних застережень за Австрією. Що за етика наших батьків і честь, коли не можуть спромогтись на щось таке, щоб відповідало достоїнству і силі нашої нації… [27] [26] З'їзд нотаблів у Львові дня 7 грудня 1912 р.

Українська академічна молодь, в хвилі, коли наш культурний дорібок може бути знищений, ухвалює, що треба вчитися. Забула сердешна, яка доля стрінула Архімеда. [28] [27] Загальні збори Українського Студентського Союзу у Львові дня 15 грудня 1912 р.

Глянувши на сторінки нашої історії, наглядно видко, що події стрічали нас все непідготованих…

Дезорієнтація, нерозуміння справи, нездібність покористування війною між двома державами окупантами. А причина і джерело того лиха, – брак і втрата самостійницьких змагань, а навряд вщіплювання і поширювання угодових тенденцій.

Коли по однім боці кордону наш розвиток недопускаємий, а по другім спинюваний, у нас апатія і льояльність супроти ворогів вбили всякі живі змагання і немає думки, що нам треба витворити свою власну силу і тільки на їй опертись. Немає розуміння, що тільки з сильним і дужим числяться, а чоловік слабий заслугує тільки на погорду і топтання. Такий чоловік може бути тільки прошаком і числити тільки на милостиню. Бо хоч би ти й мав право і по твоїй стороні була правда, однак як не підтримаєш свої домагання силою, так вони здадуться нінащо.

У нас на разі її не має, і такі думки стрічаються з глузованням і дивляться на їх, як на дитячу примху…

Але є в нас одиниці, які трактують це як річ серйозну, конечну і можливу до зреалізовання. Тому їхнім обов'язком є тепер згуртуватись в одне тіло: ради успішнішої праці, впливу на громадянство, національне правительство, витиснути те п'ятно і підкреслювати все і всюди, що квестія самостійности мусить зайняти у нас перше начальне місце в нашій політиці і роботі і відбитись по цім і тім боці, кордону. Вона має статись нашою призмою, критеріюм нашого поступовання і життя, життя громадянського і семейного.

Лягаєш спати, стаєш рано… хай все ввижається тобі як грізне мементо, як меч Дамокля, що нарід твій закований, безчещений, а ти його член! Ти раб! А коли падатимеш під навалом праці і конатимеш в життєвій борні, то так як жовнір вмираючий в полі бачить свій рідний кут і хату і найдорожчих, так тобі ввижається образ Вольного Народа.

Але того щастя і тієї розкоші не добудеш ні кар'єрою, ні льояльністю, ні опортунізмом, ані заслонюванням себе фразою – добуванням культурних цінностей, але працею і самопосвятою.

В ювілей Генія найкращий дарунок зложимо Йому, коли за молитву свою приймемо:

для Вольної і Самостійної України.

Це наша програма на нині, а стимулом тієї праці буде сильна віра у ясне Завтра».

В статті П.Ч. на тему « Ціль і Завдання молоді» [29] [28] «Відгуки», ч. 1, лютий 1913, стор. 9. пишеться таке:

«Коли серед воєнної музики і ожидання гучнішої симфонії, виринає українська справа перед форумом Европи, ми не сміємо остати байдужними і жити дальше цим сірим, безкровним «своїм життям». Отже, зорганізовання перше себе і ясне поставлення цілі і засобів ії добуття…

Хоч дванадцять літ тому взад, наша молодь піднесла гасло Самостійної України, то воно сталось тільки банальною фразою. Його осквернено шуткою життя, поганою утилітарністю, погонею за вигодами життя. Прапор з девізом Вольної України опущено вниз, борці розбрелись й замовкли, а нові не наспіли.

І нині, коли на обрію являється кривава луна й б'є в наші очі, піднімімо ж оп'ять цей стяг вгору! А щоб не стрінула його доля попереднього, призадумаймось над цілями, як і добути і зреалізувати думку, леліяну в найбільшій непорочності наших душ, окрилену присягою козаків, зложеною 1709 р. Мазепі.

Вольна, Самостійна Україна! Під цим девізом хай згуртується вся наша молодь і тому слову надасть повний зміст. Хай це поставить як ціль свого життя, але… цим словом хай не спідляться ті, що його вимовляють».