Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Взагалі до 24 червня ми взяли гору над большевиками, завдячуючи бойовій енергії наших частин і перевазі, що повстала через наше зосереджене розташовання в Проскурівському районі, яке спричинилося до зручного керування, маневрування і взаємного підтриму.

Таким чином, плян Штабу Армії відтягнути наші групи на Случ дав свої позитивні наслідки.

Вечір 24.VI. є дуже важливим в Проскурівській операції, бо тоді виникло розходження між командуванням і полк. Сальським. 24.VI. видано розпорядження відтягнути 7-у Запорізьку дивізію в резерву.

Оцінка планів і розпоряджень вищого командування.

Пляни Штадарма і полк. Сальського та інш. мали свої «за» і «проти», і можна цілком певно сказати, що як той, так і другий плян дали б позитивні наслідки, але необхідно було рішуче переводити в життя той чи інший. Наша ударна група, розбивши вщент сильнішу Західню большевицьку групу, при підтримці С.С., 8-ої і 9-ої дивізії напевно розправились би з Північною слабшою групою, що мала до 2000-3000 багнетів, наступаючи ударною групою по північному березі р. Случ в глибокому запіллі у ворога (мій плян), або ж вибиваючи їх з пляцдарму на р. Случ подвійним обхватом від Миколаєва і Западинець (плян н-ка Штабу Дієвої Армії). [19] [19] Характерно до оцінки плянів, що від Базалії, яку займали 25-го ввечeрі частини маневрової групи, до Кульчин (напрямок удару) буде біля 34 до 35 верстов; стільки ж, приблизно, від Базалії до Чорного Острова. Від Базалії ж по північному березі р. Случ до Чернилівської переправи є 24 в. Вже 26 увечері частини маневрової групи, можливо припустити, здобули б цю переправу.

26.VI. 7 дивізія зосереджується в резерву на північ від Чорного Острова, і Штаб переводить свій плян. Командир групи С.С. з ним охоче погоджується, також кориться йому і 7 Запорізька дивізія. Але відхід дивізії прикро відбивається на її настрою (запал не зносить перерви). Люди не машина, і треба рахуватися з їхньою психікою. Штаб Запоріжців і полк. Сальський прийшли в чимале замішання і на деякий час позбавились енергії. Мені самому було дуже шкода, що не вдалося завдати большевикам рішучої поразки, але опускати рук не випадало.

З 26.VI. по 30.VІ. полк. Сальський мав, згідно з директивами Штадaрма, цілковиту можливість вибити большевиків з Красилівського плацдарму і заступити переправи на р. Случ.

В його розпорядженні були 7 дивізія з доданими до неї частинами та 8 і 9, хоча й і не цілком боєздатна. Але полк. Сальський тримається пасивно. На мій погляд, командиру Запорізької групи треба було вжити всіх засобів, щоб рушити свої частини в атаку, а не вдаватися в тугу за більш красивим і сміливим маневром, виконать якого не пощастило.

Штадарм видає розпорядження, обстоює необхідність активних чинів з боку командувача Запорізькою групою, але все надаремно. Полк. Сальський, такий енергiйний і активний раніше, став тепер пасивним і вялим. На мою думку, треба було Наказному Отамановi виїхати до частин і порушити їх наперед, а врешті сам Отаман Петлюра, що користався величезною популярністю у війську, повинен був піднести настрій у 7 дивізії і рішуче домагатися активних чинів від полк. Сальського.

Взагалі, оскільки перша половина Проскурівської операції до 25.VI. велася енергійно, остільки ж 7, 8 і 9 дивізії і полк. Сальський ставилися пасивно підчас другої її половини.

Большевикам було подаровано часу на перегруповання і полишено Красилівський пляцдарм – підстава для їх дальшої активности. Плян Штабу не було переведено в життя. Я думаю, що Головному Отаманові треба було категоричніше втрутитися у взаємовідносини командування і полк. Сальського та його державного інспектора.

Під час цього періоду недохват огнеприпасу дає себе дуже відчувати.

Груповання наших і большевицьких сил. Пляни командування. Сх. ч. 19.

Большевики дуже занепокоїлися неуспіхом свого маневру під Проскуровом. Большевицьке командування покладало на цю операцію великі надії. Їхня преса загодя трубила: «Гром пабєди раздавайся, вєселіся, комуніст!… Смерть Пєтлюровцам!». А тут тобі неуспіх під Проскуровом і безпосередня загроза для Жмеринки й Могилева.

На цей час на Україні ситуація для большевиків укладалася надто несприятливо. Скрізь почалися повстання, Григор'єв успішно воює з большевиками на побережжі Чорного Моря і на Катеринославщині. На Чернигівщині партизан Ангел взяв Прилуки і загрожує важливому залізничному вузлу Бахмач. На Волинщині Соколовський сильно непокоїть большевицьке запілля. Невгомонна, завжди бурлива Тараща (первісне джерело повстання проти німців) на чолі з отаманом Зеленим також турбує большевиків. Район Вінниця-Бердичів-Гайсин вже став нашим. Денікін на Лівобережжі вже успішно розпочав свої операції щодо звільнення Харківщини від большевиків. В большевицьких частинах, що оперували проти Української армії, розпочався заколот. Так, 9-й совєтський піший полк, зогляду на хвилювання в ньому, роззброєно і провідників його розстріляно. Таращанська дивізія і та розпочала мітингувати. Полк Чорних Чортів викинув прапор: «бий жидів, спасай Україну!» – і також був добре просіяний (з 600 шабель лишилося 120). Перед большевиками стояла ділема: тепер або ніколи… Треба було остаточно розправитися з Українською армією і тоді звільнені вже сили перекинути на Денікіна і на внутрішній фронт. Підвойський в своїх промовах все більше і більше вiдводить місця Українській армії. Він обіцяє в першу чергу вислати під Проскурів і Жмеринку не менше як пять свіжих полків.