Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

30-го червня можна рахувати закінченим другий період Проскурівської операції.

Вислід. Сх. ч.ч. 14-18.

1) Другий період Проскурівської опeрації закiнчився поразкою частин Таращанської дивізії, що прорвали Волинську групу і пробували обійти наш лівий фланг, але спис, увігнаний большевиками в наші позиції на р. Случ у вигляді Красилівського пляцдарму, лишився, на жаль, не висмикнутим, хоча для цього була повна змога.

2) Влучно комбінованими чинами 6-ої Запорізької, 2-ої та 3-ої дивізій нам пощастило розбити большевицькі частини, що оперували проти цих дивізій, звільнити від них велику територію і вийти на залізничну колію Жмеринка-Могилів, перерізавши її в районі ст. Котюжани. Утворювалась безпосередня загроза Жмеринці і Могилеву, що от-от мав упасти.

Взагалі плян большевиків заволодіти Проскуровом через одночасний маневр своїми Західньою та Жмеринською групами закінчився повним неуспіхом. Наше ж просування в бік Жмеринки і Могилева з великим успіхом відбувалося далі. Одначе становище під Проскуровом викликало деякі побоювання з огляду на те, що большевики мали пляцдарм на правому березі Случі.

Операції большевиків.

Большевики виявили в цих боях велику настирливість у виконанні поставленого завдання і гнучкість в керуванні; так, після невдачі їх північної групи 14.-15.VI. вони хутко роблять перегрупування і ведуть одночасні й многоденні атаки з заходу і сходу на Проскурів, гадаючи мабуть, що наші резерви приковано до Староконстантинівського напрямку.

Необхідно також відзначити енергію їх північної групи, що форсувала 22 червня переправи на р. Случ, щоб полегшити становище Таращанській дивізії, стисненій нашою ударною групою.

Ще енергійніші зусилля виявляють большевики під Деражнею. Вони намагаються звалити 6-ту дивізію і через голову Запоріжців подати руку Таращанській дивізії, що напирала з заходу на Чорний Острiв-Проскурів, не дуже то рахуючися з загрозливими для Жмеринської групи операціями 2-ої та 3-ої дивізій.

Нарешті, після розгрому нами Таращанської дивізії та осягнення значних успіхів на Жмеринському і Могилівському напрямках большевики ризикують поразкою своїх поодиноких частин, що займають пляцдарм на північному березі р. Случ, але не відтягають їх на північ. Цей пляцдарм і їм потрібний як підстава їх активности в наступних боях.

Дефекти їх керування й чинів.

Відкинувши в боях 18.VІ. нашу Волинську групу, большевики не досить енергійно переслідують і розвивають успіх. Вони мали цілковиту можливість 18.VI.-19.VІ. кинути частину своєї кінноти примірно через ст. Війтівці-Юхимовичі на Фельштин і далі на залізничну колію Проскурів-Кам'янець Подільський з огляду на те, що Волинська група відкочувалася на південь і затримати кінноту було б нікому.

Вразі успіху цей маневр міг дати дуже важливі наслідки, пeрервавши зв'язок Штабу Армії, що перебував на ст. Ярмолинці, з групами С.С. i Запорізькою; до того й наш контрманевр щодо ліквідації прориву дуже ускладнявся.

22-го заволодівши Красиловом, большевики також не переслідують 9-ої Залізничної дивізії. Нарешті, Таращанська дивізія, збита нашим лівим флангом в районі Базалія-Купіль, губить стійкість і 24-25-го відступає на десятки верстов за р. Горинь, не пробуючи навіть затриматись ну хоч би в районі Теофiпіль-Білозірка.

Правда, Таращанці майже цілий тиждень вели уперті бої з нашою маневровою групою і нарешті виснажилися.

Наші операції.

Контрманевр, намічений Штабом Армії на 18.VІ., не повівся через такі причини:

1) 8-ма Запорізька дивізія не зосередилася в зазначеному їй районі (до чого мала повну змогу) і зле тримала зв'язок.

2) большевики самі перейшли в енергійний наступ і на деякий час вирвали ініціятиву з наших рук.

3) наш лівий фланг, хоча Штаб Армії і вжив заходів, все таки не був досить забезпечений, бо: а) Волинська група, що прикривала лівий фланг, не виявила стійкого опору і зразу далеко відкотилася на південний схід. Починаючи з 19.VI., вона майже на два тижні виступає з гри; б) Штаб Армії на початок акції не мав сильного резерву на ст. Війтівці, бо командир Запорізької групи не виділив в армійський резерв двох полків 6-ої дивізії, як то було зазначено директивою Штабу Армії. Йому став на перешкоді наступ большевиків на ст. Деражню і Меджибіж з боку Жмеринки; до того ще полк. Сальський є принциповий ворог виділення поодиноких полків від своїх дивізій. Певна річ, командир Запорізької групи мав повну підставу не розпорошувати 6-ої дивізії, щоб не послабити захисту Проскурова зі сходу, але все таки, на мою думку, він цілком міг виконати директиву Штабу Армії бодай по духу, як не по формі, себто вислати в резерв Штабу Армії інші частини Запорізької групи, наприклад: Слобідський полк, кінний полк ім. Костя Гордієнка з кінно-горним дивізіоном Алмазова, що, власне, й було ним зроблено, але вже після прориву наших позицій 22.VI.