Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Сх. ч. 6 , 7 .

Для безпосереднього керування, північними групами (С.С. Волинською Та Запорізькою) з огляду на те, що з ними важко тримати зв'язок, з Тернополя в Крем'янець виїхав бувший помічник Наштадарма отаман Василь Тютюнник. Він повинен був впровадити в життя наш плян, корегуючи його згідно з обставинами.

Операція до прориву большевицького фронту розвивалася пляново й успішно. Запоріжці, прожогом прямуючи на схід, торощать большевиків, не зважаючи на їх опір біля Катербургу на Горині та на інших пунктах, і на 2-ге червня вони виходять на лінію сел: Волиця Вонсовича – Катеринівка – Пахутинці. Група С.С. теж енергійно просувається уступом за лівим крилом Запоріжців, забезпечуючи їм фланг і тили у північно-східньому напрямку; на 2-ге червня вона з боями виходить на лінію р. Горинь біля сіл Корниця і Ляхвці і швидко наступає на Білгородку. Волинська група, тримаючи фронт на північний захід, боронить Запоріжців і С.С, від поляків і большевиків.

Таким чином, Запорізька група вже на 2-ге червня сильно виграє фланг і висить над тилами червоних частин, що тримають лівий беріг р. Збруча.

Отже, небезпечний момент минув і коло, що охоплювало Українську Армію, було прорване на північному сході.

Критична ситуація в ніч з 2. на 3. червня. Сх. ч. 7 .

Але не так успішно йшла справа на напрямку Тернопіль-Волочиське. 2-го червня 39-тий піший польський полк здобув з боєм Тернопіль, і штаб Дієвої Армії, а також усі урядові установи переїхали на ст. Богданівку.

Найбільш критичний час з 2. на 3. червня пережили Штаб Армії й уряд на ст. Богданівка.

Польські сильні стежі ведуть переслідування вздовж залізниці. Рештки нашого державного майна в ешельонах на залізниці Тернопіль-Підволочиське, а Волочиське ще боронять большевики й ведуть бій з другою укр. дивізією. Всі станції забито ешельонами. З заходу противник на відстані 18 верстов, а зі сходу на 6-8 верстов. Для самооборони ми мобілізуємо урядові установи. Зі старшин, телеграфістів, урядовців і службовців Штабу Дієвої Армії імпровізується сотня під кермою полковника Омеляновича-Павленка і виставляється як заслона проти поляків і місцевих большевиків. До Підволочиського стягується рухомий склад.

Ешельон 2-го Генерал-Квартирмайстра Штабу Армії прибуває до Підволочиського під час розпалу сильного бою за переправи на р: Збруч і наражається на обстріл большевицької гармати. Цей ешельон виставляє від себе заставу й посилає в бій комендантську сотню. Все ж не бойове – урядовці, родини службовців Штабу – з тремтінням чекають своєї долі. Перед Урядом і Штабом стала в увесь зріст дилема: якщо 3-го ми не здобудемо Волочиського, то можемо опинитися в полоні Польському або большевицькому.

Стався рідкий в історії випадок: Штаб Армії та уряд між двома ворожими арміями на гарматний стріл від одної і на крісовий від другої.

Затримка виникла із за нерішучих і кволих дій Запорізької Січі (2-а див.): вона скупчувалась дуже поволі й спізнилась з наступом майже на дві доби.

Але трагічність цієї хвилини меншає чрез комізм, з яким переводилося мобілізацію особистого складу всіх державних установ, так само, як і невійськовим виглядом директорiв департаментів з крісами в руках.

Мобілізувати персональний склад Міністерств було доручено начальнику рлззвідчого відділу сотникові Коваленкові, людині енергйіній, але надто палкій, неурівноваженій і незвичайній. З револьвером у руці він вигонив усіх з ешельонів, хапав перехожіх і ставив їх до шерегу. Директорів департаментів, старих старшин і навiть членів трудового конгресу, всіх волік до шерегу, загрожуючи силою. От уже дійсно: загадай йому богу молитись… а він і лоб…

Це завдання можна було виконати значно простіше та без мелодрами: взяти списки від усiх комендантів ешельонів і потім їх фактично перевірити. Бо ж всі добре розуміли небезпеку і змагали активно їй протиставлятись.

Бої 3/VІ.

Але вже 3-го червня 6-та Запорізька дивізія після запеклих боїв захорлює Чорний Острів і тим значно полегшує наступ Запорізької Січі. Червоні, занепокоєні появою у себе в тилах на залізниці нашого війська, не ставлять великого опору. Вони з Волочиського відходять на схід.

Треба зазначити, що отаман Божко при форсуванні р. Збруча виявив мужність, підбадьорюючи власним прикладом козаків, що працювали під сильним гарматним і скорострільним обстрілом, улаштовуючи переправу.