Николай Капустянский - Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

З Півдня, з Дону, посувається Денікін; на Волгу успішно наступає Колчак.

Оточування Наддніпрянської Армії приходило до кінця. Політиці належало нарешті вирішити, який фронт скасувати і з ким іти далі. Я в імені старшин Генерального Штабу зробив доклад Наказному Отаманові, що нам, в усякому разі, з большевиками не по дорозі.

Поляки й большевики, ворогуючи поміж собою, все ж таки вели погоджений наступ на знищення української армії. Було ясно, що воювати далі на два фронти дорівнюється самознищенню. Могло бути тільки одно питання: з ким увійти у згоду. В цей критичний момент керівники галицької політики та армії вирішують піти окремим шляхом і краще залишити свій терен, аніж скоритися перед несправедливими і жорстокими для них, домаганнями Польщі. А зберегти свою армію за всяку ціну.

Галичани готові були піти, в крайньому випадкові, з большевиками, аби не з Польщею. Штаб Галицької Армії відмовився коритися розпорядженням Наказного Отамана Осецького та Отамана Петлюри і видав наказ своїй армії скупчуватись у кут між рр. Дністром і Збручем.

Наше командування вирішило: І. прориватись на Україну; ІІ. щоб забезпечити собі тили, домагатися замирення з Польщею, спочатку тільки військового.

Із Тернополя 1-го червня виряджено військову делегацію в Польшу. На чолі її поставлено кол. російського генерал-ляйтенанта гармати Дельвіга.

Цікаво, що ще 18-го травня із Радивилова безпосередньо від Штабу армії послано генштабу підполковника Левчука з двома членами до польського командування позондувати грунт. 24-го травня вони нам привезли в Тернопіль відповідь, поляки принципово погоджуються вести з нами мирові пероговори і прохають вислати комісію з широкими уповноважненнями. Ініціятива Штабу Дiєвої Армiї врятувала ситуацію. Поляки, сильно натискаючи на галичан, обережно просовувалися за нашими частинами й не робили спроб захопити Штаб Армії. Уряд протягом цілого тижня (з 24-го травня по 1-ше червня) мляво виряджав свою комісію до Польщі і ледве не зіпсував справи.

Цій комісії були надані такі інструкції: «по можливости, осягнути невтральність Польщі, визначити демаркаційну лінію і, як поведеться, то опрацювати плян спільних операцій проти большевиків».

Для командування Наддніпрянської Армії стояло на черзі важливе завдання створити плян трудного наступального маневру.

Цей плян змагав до осягнення таких цілей:

Перейти в рішучий наступ одночасно на всьому большевицькому фронті з метою продертися на схід і заволодіти рубежем Староконстантинів – ст. Деражня (на схід від Проскурова) – Нова Ушиця. Для забезпечення операції:

1) з півночі, з боку Заслав – Шепетівка, висунути в тому напрямку активну заслону;

2) для прикриття наших тилів з боку Кременець – Дубно, відтягувати з боями Західню групу на р. Горинь, де й затриматися;

3) нарешті, щоб полегшити форсування р. Збруч другій й третій дивізіям хутко захопити Проскурів. Головний удар завдають Запоріжці і праве крило групи С.С. – на Староконстантинів і Проскурів.

Після захоплення цього рубежу діставалася б до наших рук залізниця Староконстантинів-Проскурів-Кам'янець Подільський, а також Волочиське – Проскурiв – Деражня.

Це давало Командуванню можливість перекинути решти своєї бази (все, що лишилося в ешельонах на колії Тернопіль-Підволочиське) через Проскурів на Кам'янець – Подільський. Там же зосередити всі харчові установи.

Тили на Румунiю.

Ми мали відомості, що уряд її бажав увійти з нами в добросусідські стосунки, бо загроза інвазії большевиків на Бесарабію сильно бентежила румунське командування.

У дальшому, посівши зазначений рубіж, лишалося вже на меті:

1) швидко поповнити свої частини мобілізацією здобутих повітів;

2) наступом поширити пляцдарм, захопивши Лятичів-Літин-Жмеринку-Могилів;

3) Теж стриміти до порозуміння з Румунією, щоб залізницею Могилів-Жмеринка забезпечити нашу армію бойовим припасом та вирядом.

Обираючи свій операційний напрямок, поруч інших міркувань, Штаб Армії плекав надію здобути Терен і для Галицької Армії у випадку її неуспіху в боротьбі з Польщею.

Основною вадою цього пляну була вразливість нашого крайнього лівого крила і тилу з боку Дубно-Острог-Шепетівка. Тому наш маневр потребував великої хуткости та енергiї, щоб виграти більший простір доки большевики опам'ятаються та встигнуть зосередитися для протидіяння.