11)С. 7. Таємна канцелярія - центральна державна установа в Росії, орган політичного слідства і суду, створена царем Петром І у лютому 1718 р. для розслідування у справі царевича Олексія Петровича. Пізніше займалась слідством і судом у т. зв. справах «надзвичайної важливості»: замахи на царя, спроби політичного перевороту, державна зрада тощо. Ліквідована у травні 1726 р. з передачею усіх її справ Преображенському приказу , відновлена у березні 1731 р. під назвою Канцелярія таємних розшукових справ , ліквідована 1762 р., її функції перейшли до Таємної експедиції , утвореної Катериною ІІ (справи українського офіцера Мировича, який виступив проти заколоту Катерини, Радіщева, Пугачова та інших осіб, яким інкримінувалась державна зрада). Царем Ніколаєм І 1026 р. було створено т. зв. Власне його Імператорської Величності канцелярії « Третє відділення » - орган політичного розшуку і слідства в Росії, ліквідоване 1980 р. з передачею його функцій Департаменту поліції міністерства внутрішніх справ Російської імперії. У Радянській Росії 7 (20) грудня 1917 р. за ініціативою Леніна було створено т. зв. « Всеросійську Надзвичайну комісію при Раді Народних Комісарів по боротьбі з контрреволюцією і саботажем » (ВЧК), яка займалась політичним розшуком, репресіями політичних опонентів, для ув’язнення яких рішенням РНК було створено концентраційні табори, в окремих випадках виконувала функції позасудових органів - «революційних трибуналів»; 06.02.1922 р. реорганізована в Державне Політичне Управління. У складі ОДПУ та НКВС СРСР позасудовими репресіями займались т. зв. « особиє совєщанія » і « тройкі ».
12)С. 9. Андропов Юрій Володимирович (15.06.1914-09.02.1984) - радянський державний і партійний діяч; генерал армії; Герой Соціалістичної Праці (1974). Закінчив Рибінський технікум водного транспорту, перший секретар Ярославського обкому ВЛКСМ (1938), перший секретар ЦК ЛКСМ Карелії (1940); під час 2-ї світової війни брав участь у партизанському русі на території Карелії, нагороджений орденом Червоного Прапора (1944), з 1944 р. - перший секретар Петрозаводського міськкому, 1947 р. - перший секретар ЦК Компартії Карелії. З 1951 р. - в апараті ЦК ВКП(б), 1953-1957 рр. - надзвичайний і повноважний посол СРСР в Угорській Народній Республіці; 1957-1962 рр. - завідувач відділу соціалістичних країн ЦК КПРС, з листопада 1962 р. по липень 1967 р. - секретар ЦК КПРС, з 19.05.1967 р. - голова КДБ при Раді Міністрів СРСР, голова КДБ СРСР. 24.05.1982 -12.11.1982 - секретар ЦК КПРС; 12.11.1982-09.02.1984 - Генеральний секретар ЦК КПРС; 19.03.1983-09.02.1984 - Голова Президії Верховної Ради СРСР.
13)С. 9. « Щоб сон був міцним… » - пройде десь кілька років, і Л. І. Брежнєв помре уві сні на дачі 9-го Управління КДБ СРСР у Калінінській області внаслідок зупинки серця, у яке було імплементовано прилад для регуляції серцевої діяльності. Його, мертвого, ранком у постілі знайде охорона 9-го Управління КДБ СРСР. У той час Федорчук перебував на посаді голови КДБ СРСР; його призначенню на посаду голови КДБ УРСР 1970 р. і переведенню до Москви 1982 р. особисто сприяв Брежнєв. Колишній голова КДБ СРСР Андропов на час призначення Федорчука керівником союзного КДБ працював 2-м секретарем ЦК КПРС. У листопаді 1982 р. Федорчук безсонням вже не мучився, але всю ніч не спав і першим отримав звістку про кончину Леоніда Ілліча. Після смерті Брежнєва пост Генерального секретаря ЦК КПРС обійме Андропов, який звільнить Федорчука з посади голови КДБ СРСР і призначить міністром внутрішніх справ СРСР.
Глава 1. Київ, 5-е управління КДБ УРСР. Майор Бузина приймає виклик
1)С. 12. Дзержинський Фелікс Едмундович (11.09.1877-20.07.1926) - радянський державний і партійний діяч, активний учасник польського і російського революційного руху, визначний діяч т. зв. «більшовизму» (bolshevism), одного із різновидів фашизму - політичної теорії і практики Російської більшовистської партії, а також політичного режиму у Радянській Росії та СРСР. У липні 1903 р. у Берліні на 4-му з’їзді Соціал-демократії Королівства Польського і Литви (СДКП і Л.) обраний членом Головного правління СДКП і Л. Делегат 4-го (Об’єднавчого) з’їзду РСДРП (1906), де вперше зустрівся з Леніним, відтоді постійно входив до складу керівних органів РСДРП. Неодноразово був ув’язнений, звільнений Лютневою буржуазно-демократичною революцією від відбування каторги в Орловському каторжному централі. Один з організаторів жовтневого контрреволюційного заколоту і більшовистського перевороту в Петрограді (1917), перший керівник органів державної безпеки Радянської Росії та СРСР, організатор перших у світі концентраційних таборів для осіб, які вважались ворожими більшовистській владі. 7(20) грудня 1917 р. призначений головою Всеросійської надзвичайної комісії по боротьбі з контрреволюцією і саботажем (ВЧК), після нападу Польщі на Радянську Росію - одночасно начальник тилу Південно-Західного фронту, влітку 1920 р. входив до складу Тимчасового революційного комітету Польщі у Білостоці. З 27.01.1921 р. - голова Комісії поліпшення життя дітей при ВЦВК; з 14.04.1921 р. - народний комісар шляхів сполучення, одночасно голова ВЧК і народний комісар внутрішніх справ; з 02.02.1924 р. - голова Вищої ради народного господарства СРСР і одночасно голова Об’єднаного державного політичного управління (ОДПУ) при РНК СРСР.
Читать дальше