Иван Котовенко - Тринадцятий місяць - коментарі до роману

3)С. 303. « ВВ» - так між собою працівники ЦК КПУ називали Щербицького Володимира Васильовича, 1-го секретаря ЦК Компартії України (1972-1989).

4)С. 304. Вольфґанґ Амадей Моцарт (27.01.1756-05.12.1791) - геніальний австрійський композитор, автор рондо із фортепіанної сонати ля мажор, відомого як «Турецький марш» Моцарта.

5)С. 306. КНД (абревіатура, рос. - «контрольно-наблюдательное дело») - форма контролю з боку Центрального апарату КДБ за справами оперативного обліку в органах державної безпеки на місцях (контрольно-наглядова справа).

6)С. 308. Шульженко Борис Сергійович (24.08.1919-05.06.1970 ) - родом з с. Хоружівки Недригайлівського району Сумської області, земляк відомого українського поета заслуженого працівника культури Білоруської РСР, лауреата Республіканської премії ім. Павла Тичини «Чуття єдиної родини» та обласної премії ім. П. Артеменка Олекси Ющенка; закінчив юридичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка, під час навчання був комсоргом ЦК ВЛКСМ у КДУ; з 1946 р. 2-й секретар ЦК ЛКСМУ, член ЦК ВЛКСМ (1949), з 1954 р. - в апараті ЦК КПУ, заступник завідувача Відділу агітації і пропаганди; з червня 1957 р. - начальник 4-го управління КДБ при РМ УРСР, з серпня 1959 р. - 1-й заступник голови КДБ при РМ УРСР. За вірогідними джерелами, після переведення тодішнього голови КДБ УРСР Нікітченка В. Ф. на роботу в Москву, мав зайняти його посаду. Їдучи у відрядження для участі в нараді Донецького обласного управління КДБ, 05.06.1970 р. раптово помер за 120 км від Києва в купе спального вагону. Нікітченка В. Ф. було призначено начальником Вищої школи КДБ СРСР імені Ф. Е. Дзержинського, головою КДБ УРСР став Федорчук В. В. (зі спогадів колишніх працівників КДБ УРСР).

7)С. 309. Оперативний експеримент - метод оперативної діяльності, який полягає в негласному вивченні намірів певної особи, її поведінки, чи факту, події, явища в спеціально створених умовах (з конспектів майора Бузини О. Г.).

8)С. 318. Головченко Іван Харитонович - кол. міністр внутрішніх справ УРСР (1962-1982 рр.). Народ. 14.10.1918 р. у с. Другий Лиман Дворічанського району на Харківщині у сім’ї хлібороба, працював слюсарем, на комсомольській роботі, в політорганах на залізничному транспорті. Закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПРС (1948). Був на партійній роботі. З 1955-го по 1962 р. працював в органах державної безпеки. Генерал-полковник. Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора (двома), Дружби народів і медалями. Член ЦК Компартії України. Делегат XXY-го і XXYI-го з’їздів КПРС. Депутат Верховної Ради УРСР. Автор книжок оповідань та повістей «Записки чекіста» (1957), «Третя зустріч» (1961), «Чорна стежка» (1961), «Чекисты» (1964), «Каменистыми тропами» (1973), «Милицейские были» (1974), «Неоконченное дело» (1984); романів (у співавторстві з Олексою Мусієнком) «Золоті ворота» (1962), «Чорне сонце» (1966), «Білий морок» (1970), «Голубий берег» (1978). Член СП СРСР з 1967 р. Помер у листопаді 1992 р.

9)С. 323. Галан Ярослав Олександрович, псевдоніми - Яга, Мирон Яро, Володимир Росович, Ігор Семенюк та ін. (27.07.1902-24.10.1949) - український радянський письменник. З 1924 р. член КПЗУ, 1949 р. вступив у кандидати в члени ВКП(б). Напередодні 1914 р. за доносом австрійська влада інтернувала батька Галана в концтабір Таллергоф у числі багатьох галицьких «москвофілів». 1915 р. сім'я евакуювалась до Ростова-на-Дону, звідки повернулась у Перемишль 1918 р. Навчався у Віденському, Краківському університетах; викладав польську мову в українській гімназії в Луцькому, 1929 р. позбавлений права на педагогічну роботу в межах тодішньої Польщі як член КПЗУ та один із засновників і керівників організації письменників «Ґроно». Брав активну участь у комуністичному підпіллі, підготовці та проведенні Антифашистського конґресу діячів культури 1936 р. у Львові. Перебував під особливим наглядом поліції, двічі був заарештований (1936, 1937). Після возз’єднання Західної України з УРСР працював у редакціях газет «Вільна Україна» (1939-1941), «Радянська Україна» і «Правда Украины» (1942-1948). У роки нім.-рад. війни 1941-1945 рр. був коментатором на радіостанціях ім. Тараса Шевченка, «Радянська Україна», «Дніпро» в групі журналістів ЦК КП(б)У. З листопада 1945 р. по квітень 1946 р. - спецкор газети «Радянська Україна» на Нюрнберзькому процесі. Автор п’єс: «Дон-Кіхот із Еттенгайму», «Вероніка», «99 %», «Осередок», «Під золотим орлом», «У Римі дзвони дзвонять», «Любов на світанні»; оповідань і памфлетів: «Фронт в ефірі», «Я і Папа», «З хрестом чи ножем», «Отець тьми і присні», «Присмерк чужих богів», «На службі у сатани», «Плюю на Папу». Писав також польською мовою, друкувався у прогресивній польській періодиці. Вбитий 24.10.1949 р. у Львові членами підпілля ОУН. Лауреат Сталінської премії (за збірку «Вибране», 1951). Нагороджений орденом «Знак Пошани» (двічі) та медалями. 1964 р. в УРСР засновано премію ім. Я. О. Галана за кращі публіцистичні твори. 1960 р. у Львові відкрито літературно-меморіальний музей Я. О. Галана; у Львові, Дрогобичі та смт Яблуневі Івано-Франківської області споруджено пам’ятники.