Орхан Памук - Біла фортеця

Гість зашарівся і, виправдовуючись, сказав, що вміє так-сяк читати турецькою і йому не терпиться читати про нього. Ми піднялися до моєї кімнати, вікна якої виходили в садок. Сівши за стіл, я швидко знайшов книгу, яку закинув шістнадцять років тому, і поклав гостеві перед очі. Турецькою він читав поганенько. Гість занурився у мою книжку з жагою, яку я бачив у багатьох мандрівників і яка виводила мене з себе, дізнатися щось нове, незвичайне, однак таке, що не суперечить їх здоровому глузду й очікуваному сприйняттю. Я залишив гостя на самоті, а сам вийшов у сад і сів так, щоб він перебував у полі мого зору. За десять хвилин він вистромився з вікна і закричав: «Відразу помітно, що ви ніколи не були у нас в Італії!» А через мить він вже забув про мене. У саду я просидів майже три години, час від часу поглядаючи на гостя, з надією, що ось-ось він закінчить читати. Коли він перегорнув останню сторінку, я побачив його приголомшення — гість усе зрозумів. Кілька разів він повторив назву білої фортеці та болота, яке проковтнуло нашу зброю, навіть почав говорити італійською. А потім, щоб бодай якось оговтатися, він довго дивився у вікно. Я ж не зводив з нього очей, мене тішило, що погляд мого гостя, як це часто буває з багатьма з нас, розчиняється, він нічого не бачить у безмежності. Раптом його очі загорілися, здавалося, вигляд з вікна чарував його. Так, кмітливий читач відразу збагнув, що мій гість був далеко не дурень, як те мені здалося на початку нашого знайомства. Він, як божевільний, узявся гортати сторінки, я ж чекав, поки він знайде те, що шукав. Потім погляд мого гостя знову впав на вікно: що цікавого він там побачив? Звісно, любий читачу, я знав:

«Покрита перламутром таця на столі була заповнена персиками й вишнями, поруч стояла плетена софа, на якій такого ж зеленкуватого, як віконна рама, кольору лежали пухові подушки, а далі з вікна, охоплена полум'ям вишень та олив, виднілася криниця, на жолоб якої сів горобець. А ще далі на високій гілці кремезного горіха розгойдувалися орелі…»

1984–1985

Традиційний різновид декоративного османського мистецтва, в котрому особливим методом наноситься візерунок на папір, інша назва «мармуровий папір».

Великий візир у 1656–1661 pp. за правління Мехмеда IV.

Mєхмєд IV (1642–1693) — падишах Османської імперії.

Haïма (1655–1716) — видатний османський історик.

Евлія Челебі — славетний турецький мандрівник, географ, автор відомої «Книги мандрів».

Район у європейській частині Стамбула.

Район Стамбула, розташований на північному (лівому) березі Золотого Рогу, відомий мостом та вежею з однойменною назвою Галата.

Поривчастий північно-східний морський вітер.

Ходжа (тур.) — вчитель, наставник; у мусульманській традиції — шанобливе звертання до старшої за віком, досвіченої людини.

Птолемей Клавдій — давньогрецький астроном, що розробив теорію про геоцентричність системи світу «Птолемеєва система світу».

Приміщення для визначення точного часу для прочитання намазу.

Давнє місто на північному сході Туреччини.

Напрямок на Мекку, за яким слід розташовуватися для проведення намазу.

Дрібна турецька срібна монета XIV–XVII ст., введена в обіг за правління султана Орхана, 1328–1329 pp.

Розговіння у ніч священного місяця Рамадану.

Площа в центрі старого Стамбула, де чимало історичних пам'ятників. Колись тут розміщався славетний на весь світ Іподром Візантії.

Район у європейській частині Стамбула.

Xамам — від араб, жар; назва громадських лазень у Туреччині, які своїм походженням завдячують римським термам. Основною відмінністю таких лазень є помірний температурний режим.

Ритуальне омовіння перед проведенням намазу у мусульман.

Район у європейській частині Стамбула.

В ісламі рішення, яке виноситься муфтієм чи факіфом з приводу певного питання; базується на принципах ісламу та прикладах мусульманської юридичної практики.

Місто в Італії.

Титул матері султана за часів Османської імперії.