Улас Самчук - Темнота

І вони випили. По одній і по другій. І по третій. І коли б Андрій не вирвався силою, було б і по четвертій. Але він вирвався, бо мав ще на сумлінні і летуна. Чкалова, і скульптора Меркулова. А увечорі знов у залі клюбу письменників прийняття.

Увечорі справді велике дійство. Заля, балькони, мармурові вожді, ряди столів. Андрія весь час знайомлять. За столом він на першому місці. Промови. Овації. Ура. Нарешті і Андрій промовляє. Не знаходить слів, щоб висловити подяку за таке прийняття. Усе, що він бачив у «цій гордій столиці нашого необ'ятного союзу вільних народів», наповняє його невимовною гордістю і щастям. Він недавно мав нагоду побувати у центрах індустріяльного життя нашого прекрасного союзу. Там залізо і сталь, тут мудрість і провід! (гучні оплески). Наш Донбас, наш Кривий Ріг, наше Запоріжжя день-у-день кує єдність і могутність радянського народу, і він переконаний, що коли прийде потреба, то цей народ зуміє обстояти своє місце і право на цій землі не лише силою свого переконання у свою правоту, але й силою заліза і сталі! (Гучні оплески). Від Кам'янця Подільського і до Камчатки, під проводом могутньої партії, мудрого уряду і геніяльного вождя Ст… (бурхливі оплески, що переходять в овації. Усі встають і кричать ура)… ступає від перемоги до перемоги, і нема на землі сили, що могла б сокрушити цей похід. Можуть собі злючі вороги, аґенти міжнародної інтервенції, робити, що їм хочеться, але всі їх гадючі гнізда будуть випечені гарячим залізом донбасців і виметені залізною мітлою пролетаріяту Ленінграду. І не поможуть їм тут ніякі їх боги, ані ніяка інша свята вода. Український же народ, що його в даний момент має честь репрезентувати Андрій Мороз, ще ніколи в своїй історії не сягав такого рівня свого всебічного розвитку, як саме тепер, і він добре пам'ятає, що це могло статися лише завдяки дружній підтримці великого, братнього народу, його влади і нашого великого, рідного, дорогого друга і учителя товариша… (грім оплесків заглушують мову Андрія, могутнє ура заповняє простір). Промовець перечікує, завершує промову сильним, потрясаючим «хай живе» всім вождям, зриваючи гураґан захоплення, що від нього дрижать стіни і бряжчать вікна.

Усі захоплені. Успіх повний. Безліч ґратуляцій. Безліч нових знайомств. Обійми, поцілунки, братання. І це триває до третьої ночі, після чого Андрій, під бурхливі овації, у товаристві Піунової і Злотника, залишає залю.

На середу сімнадцятого квітня Андрія чекає головна, винятково важлива і, можна сказати, історично обумовлена, несподіванка, а також нагорода. Вже о десятій годині ранку подзвонив телефон, і Піунова якимсь особливо зміненим, урочистим голосом повідомила, щоб Андрій був готовий до дуже важливого прийняття і біля третьої години за ним заїдуть. Андрій догадується, що це має бути за прийняття, і він дійсно, зовсім несподівано для себе, цілком поважно почав підтягатися, оглядатися, заглянув навіть раз до дзеркала, погладив долонею по чуприні і думав, що і як буде говорити при зустрічі.

За чверть до третьої перед готелем з'явилась особлива, не та, що нею їздив Андрій, машина, а в ній Піунова у товаристві двох незнайомих, середнього віку, міцно збудованих чоловіків. Піунова швидко, легко, забігла за Андрієм, навіть не привіталася, лише кивнула головою, і вони зійшли широкими сходами до машини. Один з незнайомих, що з ними Піунова не вважала за потрібне знайомити Андрія, ввічливо, ділово і сухо відчиняє дверці машини, Андрій і Піунова сідають ззаду, незнайомі спереду, машина ввічливо і сухо біжить глибокими, кам'яними, переважно сірими, вулицями і дуже скоро зупиняється перед монументальною вежею велетенських зубатих мурів.

Думати по-справжньому Андрій не встигав, те, що летить назустріч, полонило його, башта, що виринула на його дорозі наповнила його зовсім невідомим почуттям, що для нього нема назви, не то страх, не то пошана, не то здивовання. Він відчував, що це і є той центр, той вершок піраміди, те «щось», для чого так само нема назви. Диктатура пролетаріяту всього світу збіглася до отієї отам червоної зірки, що блищить високо над цією вежею, сила ста п'ятидесяти мільйонів людей скупчилась за тими он стінами, і все то зібрав сюди один одинокий індивідуум, дивовижний монстр, незбагнутий фатум, що для нього і проти нього просто нема ніяких інших сил і диктатур, і навіть здається, що він одинокий на всій плянеті Землі володіє дивовижньою силою, що походить безпосередньо від цих мурів, цих башт, цього каменю. Це символ. Це зовнішній облик. Це подоба. Це чорне сонце. Це світло, що має червону барву. Червоний ліхтар. На плянеті. У всесвіті.