Михайло Стельмах - Велика рiдня

«А ми не вмiли шанувати добро. На одну школу двiстi кiлограмiв вгатили».

Зацiкавило i рiшення про покарання. Партизановi, що чимсь проштрафився, доручалося найважче завдання. Виконанням його спокутувалась провина.

Все вище i вище з-за лiсу пiдводилося сонце, натягуючи помiж деревами золотi кросна, виплiтаючи на землi плямистi тiнi. Знову пригадалося дороге повiдомлення, i добре стало на душi, немовби отой гарматний грiм уже перекинувся сюди, в безмежнi простори Подiлля.

– Товаришу командире, покуштуйте яблук! – до нього, обнявшись, пiдходили розчервонiлi од смiху нерозлучнi друзi: Олекса Слюсар, Пантелiй Жолудь i Лазорко Iванець.

Уже кiлька разiв, тримаючись один одного, вони ходили в бої з новим загоном. I Григорiй тiльки головою похитував:

– Коли в тебе, Дмитре, всi такi партизани, то з ними можна землю перевернути.

– Не хочу перевертати. Хай собi i далi крутиться навколо сонця, – несподiвано вiн ставав задуманим. Тихо продовжував: – Так, всi такi… були…

Пантелiй звернувся до Дмитра:

– Товаришу командире, надумалися ми в районi забрати собi машини – надокучило пiшки ходити, невигiдно: i ноги болять, i чоботи рвуться. Вiдпустiть на добре дiло.

– Як думаєш напад зробити? – зацiкавлено поглянув у одверте, смiливе обличчя парубка з димчастосизими очима.

– Думаю узяти з собою кiлька шоферiв, переодягнутися всiм у полiцейську форму i вдень пiти у мiсто. Дiйдемо до полiцiї, знiмемо вартових i зразу в гараж – вiн коло самої полiцiї стоїть. Поки розкумекають, в чому справа, – ми уже на машинах вискочимо на шлях. Тут найголовнiше – несподiванка .. Для вас легкову постараюсь добути.

– З командиром загону говорив?

– Говорив. Погоджується. Дає нам шоферiв.

– Що ж, рушайте. Коли невдачею повiє – не зав'язуйте бою. Зразу ж назад. Як на добре пiде – не забудьте горючого захопити. Згарячу можете вискочити без нiчого.

– От i добре, товаришу командире. Хочеться живiшого дiла, – пiдводиться з землi рослий мiцний парубок, i вся його постать дихає безмежною силою i завзяттям.

Обнявшись, усi троє пiшли вузькою, ледве помiтною стежкою у лiс, i незабаром широкий розложистий спiв сколихнувся над споконвiчними шумами, посилився луною над озером:

В недiлю по курнiй широкiй дорозi, обсадженiй молодими тополями, iшли i зрiдка їхали люди в мiсто на ярмарок. Як змiнилися, помарнiли i обносилися вони за цi роки! Знову груба десятка, зiткана на саморобних ткацьких станках, про якi уже й забуло село, покрила намучене тiло. До нiг були прив'язанi чорнi потворнi галошi, зробленi з гумових камер. На жiнках парусили негнучкi спiдницi, пошитi iз рябого захисного брезенту.

Коли на дорогу вийшла невелика група полiцаїв, поблискуючи нiкельованими гудзиками, люди злякано шарахнулися на поле. Недалеко вiд мiста полiцаї зупинили двi пiдводи з дебелими кабанниками i наказали їхати до полiцiї.

– Пани полiцейськi! У нас, казав же ж той, документи всi є, – рудовусий кабанник, часто клiпаючи вiями, почав виймати iз пазухи ремiнного бумажника.

– Документи в полiцiї покажеш! – строго обрiзав кремезний полiцай.

– Пани полiцейськi. На бiса… тьфу, нащо, казав же ж той, нам та полiцiя здалася! Ми люди простi. Випийте за наше здоров'я, а ми собi з богом поїдемо на ярмарок. Казав же ж той, нехай вам буде солодко i нам не гiрко, – простягнув волохату руку з акуратно складеними «українськими» карбованцями.

– Так ти що, душа твоя тринадцята, пiдкупити нас хочеш!? За такi дiла знаєш, куди тебе заточимо? Ти ще не знаєш нас! – закричав на кабанника, i той злякано принишк, поспiшно кладучи в пазуху неслухняними пальцями грошi i документи.

Хтось iз полiцаїв не витримав, весело пирхнув, i кремезний косо подивився на нього, ледве i собi стримуючи усмiшку. Вiд засмученого, проте допитливого ока кабанника не сховався прихований посмiх.

«Напевно мало дав. Видать, хабарники, бiльше хочуть». Вiн зашушукався з iншими кабанниками, i незабаром засмальцьованi папiрцi iз товстих пальцiв переходили в його руку, i вiн навмисне довго перелiчував грошi, скоса поглядаючи на своїх веселих охоронникiв.

Бiля мiста їх перепинила варта.

– Куди товар вiдправляєте?

– До добрих покупцiв.

– Пiдходящий?

– Серединка наполовинку. Грошей повнi пазухи везуть.

– Пощастило вам.

– Аякже! Дав бог копiїчку, ну, а чорт дасть дiрочку. Погуляємо добре. – Зареготалися всi, i кабанник зовсiм повеселiшав: вiдкупимось, казав же ж той, вони випити не дурнi.