Теодор Микитин - Полковник Семен Височан

Поява нових гостей тільки на мить зацікавила присутніх, але не викликала збентеження, не перервала веселої трапези. У корчмах зустрічаються різні люди, знатні і посполиті, багаті й бідні, і за столом усі рівні. Це підтверджували навіть закони Речі Посполитої, кажучи, що «як хлоп шляхтича в корчмі уб’є, від басаринку [9] Кара. має бути вільний» [10] В книзі "Лік на видужання Речі посполитої", Краків, 1649 р. . Інакше простий народ обминав би корчми десятою дорогою.

Ямницька корчма належала до кращих на Підгір’ї, і за хвилину перед голодними мандрівниками з’явились миски з печеним і вареним м’ясом та рибою, хліб, ковбаса, дзбан пінистого пива та пляшка горілки.

Тепер, за одним столом, Семен мав змогу краще придивитись до пані Закревської та Зосі. Єймосць була висока, і хоч їй минуло вже сорок, на обличчі ще залишились сліди колишньої вроди. Дівчині було років під вісімнадцять. Струнка, але не тендітна, зблизька вона здавалася ще принаднішою, як тоді, у віконечку карети.

Корчемне товариство явно не сподобалось Закревській. Насупившись, вона з презирством позирала на розвеселілих сусідів. Вони поводилися так, ніби її не помічали. Роззухвалилося хлопство…

Базилі, який не вперше бував у корчмі, сприймав усе, що тут діялося, байдуже, і тільки Зося, радіючи нічній пригоді, була весела і збуджена…

Семен звелів корчмареві занести Гарасимові кільце ковбаси та кухлик горілки. Не бажаючи показатися скнарою, розщедрився для свого фірмана і Базилі, вдаючи, що не помічає мовчазного незадоволення матері.

Семен, хоч і голодний, не доторкався до їжі, чекаючи, поки пані Закревська запросить усіх вечеряти і перша сягне по хліб та м’ясо.

— Вацьпанні, певне, тут лячно, і вона прагне якнайшвидше додому? — звернувся до дівчини, яка сиділа поруч з ним.

— Не вгадав пан Семен, — засміялась весело Зося. — Вдома добре, але нудно. Тільки й моєї розради, що заграю на клавікорді та заспіваю.

— Панні театрумів забагається, — їдко кинула Закревська.

— Хіба дивитися театрум так грішно, пане Семене? — не злякалася матері Зося.

— Од театрумів і радість, і наука, — заступився за дівчину Семен.

— А вашмосць бував у ньому? — зацікавилася дівчина.

– І бувати бував і навіть у нашому спудейському театрумі різних персон показував, — похвалився Семен. — То міщан, то купців, то шляхтичів, а раз навіть римського імператора.

— Який пан Семен учений! — здивувалась дівчина.- І в школах учився, і за імператора був. Вашмосць мусить відвідати нас у Братківцях, розповісти про театрум і привезти нам якусь гарну книжку. Таку…

— Про любов, — з іронією закінчила за дочку Закревська.

— Авжеж! — хитнула головою Зося і ніби ненароком торкнула черевичком Семенів чобіт. — Ми всі навчилися читати, бо зараз така мода, але татко дає нам тільки книги про життя святих. Вже напам’ять їх знаємо, — поскаржилась Семенові.

— Не гріши! — гримнула на дочку Закревська, незадоволена такою розмовою. — Краще вечеряймо! — запропонувала, беручи шмат риби та хліб.

Ні Семен, ні Базилі не дали себе двічі запрошувати, і навіть Зося з апетитом уминала все, що було на столі.

Повечерявши, Закревська захотіла спати. Корчмар відступив для жінок ванькир, і Закревська стала прощатися з Семеном, який не захотів ночувати у корчмі. Вирішив, незважаючи на пізній час, повернутись до Вікторова.

— Ми того вацьпанові не забудемо, — ласкаво запевнила Закревська, подаючи Семенові для поцілунку руку.- І просимо відвідати нас у Братківцях.

Маючи дочку на порі, Закревська в душі була вельми задоволена таким несподіваним знайомством. Семен їй сподобався. Розумний, освічений, хоч і «підлого» походження, але нобілітований, та й у старого Височана в тайнику не одна сотня дукатів…

— Будемо чекати вашмосці,- додала від себе й Зося, поглядаючи значущо на Семена, і ніжно стиснула йому руку.

У Височанів чекали гостей.

Гордий, що син закінчив львівську школу, Гнат задумав відзначити таку подію веселим бенкетом. Багатий та гостинний, Він любив і повеселитися, І погомоніти з приятелями за кухлем пива та меду, затягнути за столом давню пісню.

Отож, засукавши рукави Гнат жваво викочував на подвір'я бочки з пивом та горілкою з його власної гуральні.

Ця гуральня була колись кісткою незгоди між Височаном і підгірськими поміщиками, муляла їм очі. Навіть староста дорікав йому, що присвоює собі шляхетські привілеї, ламає королівські декрети, які дозволяють займатися гуральництвом тільки тому, хто «бене натус ет посесіонатус» [11] Шляхетнонароджений, поміщик. . Він, підгірський ватажок, був тільки вільним хлопом, зобов’язаним нарівні з кріпаками купувати пиво та горілку у поміщицьких шинках.