Микола Хвильовий - Синi етюди

А яке - ви самi знаєте.

I тiльки.

А зав'язки - розв'язки так вiд мене й не дочекаєтесь.

Бо зав'язка - Жовтень, а розв'язка - соняшний вiк, i до нього йдемо.

Розв'язка в гiтарних поетiв… От: "Вони поцiлувались, кiнець", або "О моя Дульсiнеє! Всаджу собi оцей чингал… Умирає…"

Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не нашi…

- А чиї?

- Ви подумайте!

Так от. Це не роман - це тiльки маленька пiсня, i я її скоро скiнчу.

В цьому роздiлi я оповiдаю про невеликий подвиг…

- А чий? Ви подумайте!..

…Зима, фуга, буруни, iще буруни…

Потяг, залiзниця, й рейки, рейки в степ.

На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: i тут - у депо, i там - у депо…

I тихо в мовчанцi стоять снiговi станцiї: може, знову ми будемо бiгати сюди розгубленi, з запаленими очима, а за холодними станцiйними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.

Але сьогоднi ми їдемо на Кубань, бо вiримо в свої запаленi очi.

- Товаришу Жучок!

Так, i товариш Жучок!

…А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й нiколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда - то цiла революцiя.

…На кожнiй станцiї тiльки й чути:

- Козаки! Козаки!

Всюди козаки, всюди бандити.

Тягнеться потяг, як ледачi воли в поле, як ледачi воли з поля.

Степ. Раптом:

- Стоп!

- Що таке?

- Нема палива.

Товаришi! Всеросiйская кочегарка в опасностi!

Д'ех, яблучко, куда котiшся,

Попадьош до Краснова - не воротiшся.

I раптом:

Ой на горi та женцi жнуть.

- …Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити - i так сумно.

…Степ. Фуга. Бурани й ще бурани.

- …Єфто пятой вагон - антiрнацiональной. I скажу я тобє, братця, про народи. Латиш - єфто тiш, смiрной народ, мудрай; оврей - тож нiчяво. Ходя - катаяць аль тутарiн - суварай i вєрнай народ. А вот єфтот хахол - паняхiда: как завоя про поля аль про дєвчину - тякай!

…Степ. Фуга. I рейки - рейки.

- Козаки!

- Козаки!

- Де? Що? Як?

- Хто панiку робить? Сволочi!

Вискакують сотнi "наганiв", "бравнiнгiв", "гвинтiвок".

Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сiв на тендер i полетiв: паровик одчепився й летить по паливо.

Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!

Усмiхається: в їхнiм селi були козаки. О, вона добре знає, що то - козаки. I чогось засмутнiла, замислилась.

…Довго бiлi широкi поля. Довго паровик не приходить. Нарештi приходить. Тодi знову вiдходить у дикий i нiмий степ.

…Вiд станцiї до станцiї, вiд холодної ночi до холодної ночi.

Палива нема. Коли нiч, тодi трiщать станцiйнi паркани, i трiщать i дивляться з тугою обiдранi вагони:

…"Поїзд генерала (iм'ярек)".

…Вiд дикої станцiї до холодної ночi, вiд дикої ночi до холодної станцiї.

…Товариш Жучок дiстала палива. А дiстає так:

- Тьотю, дайте оцю паличку.

- Що?

- Дайте оцю паличку.

- Бери.

Взяла.

- А може, ще дасте?

Подивиться "тьотя":

…Жучок: "кiт у чоботях".

Iще дає.

…Товариш Жучок заливається:

- Ха! Ха! Обдурила тьотю!

А вона зовсiм не обдурила, вона просто - жучок!

Ах, цi жучки в чоботях, вони конче не дають менi покою! Коли я буду вiдомий письменник, тодi я напишу велику драматичну поему: "Кiт у чоботях".

…Трiщить чавунна пiчка - паливо. За вагоном летить, виє дика фуга.

Їдемо на Кубань.

- …Отак… не так. (Це товариш Жучок).

Отак… не так…

Бiля пiчки одиниця вагону - може, я, може, хто iнший, може, всi ми.

Вона вчить, як залатати пропалену шинелю.

Але вона каже:

- Дурня нiчого валяти. Думаєш, як приїдеш додому, то я з тобою буду i тепер панькатись? Дзуськи! Як би не так!.. На, ший!

Вона нам обiд варить, вона наша куховарка - i тiльки. Вона безпартiйна, але вже має в торбинцi товстеньку книжку "Что такое коммунизм" (без автора)… Издание N-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии.

…Iнодi ми їй кажемо:

- Слухай, товаришу Жучок! Чи не можна з тобою пожирувати?

Тодi ми чуємо:

- Дзуськи!

Ми регочемось, бо знаємо, що не всiм "дзуськи"! - у нас є молодий "пареньок" - так зветься, так звемо: "пареньок". Вiн теж кирпатенький, i ми вже бачили, як вiн обiймав її, i вона мовчала.

…Ну, то їхнє дiло.

…Але вона нас конче дивувала, вона iнодi вживала таких слiв, вела такi промови, що ми лише роти роззявляли. Безумовно, коли ми думали тiльки про ворога, вона ще про щось думала.

- Чи не скiнчила ти, бува, гiмназiю? - смiявся дехто.

Вона комiчно сплескувала руками:

- Гiмназiю? Гiмназiя для панiв. А для нас - дзуськи!

Тодi один незграбний хохол авторитетно заявив: