Микола Хвильовий - Синi етюди

- Колись їздила в Крим… Вiлла була. Горняшки були - багато. Пiд'їдемо фаетоном, а потяг уже шипить. Сядемо - гу! - i поїхали. Так гарно в купе колисає. їдем, їдем - i так без кiнця. На вiллу в Крим. Все за тобою бiжить, як у кiнематографi. А тебе колисає…

Думав: все це порожньо, а гарно; спогади за єгипетськi сфiнкси - для чого? А теж гарно.

Потiм вiн пiдвiвся - iти треба. Похитала головою:

- Ах, редакторе! Працюєте ви багато. Матвiй Самiйлович…

I замислилась. Матвiй Самiйлович її чоловiк. Розстрiляли за контрреволюцiю. Це було три роки тому. Висiв його портрет над її лiжком, а в рядок - Михайловський. Купила на базарi, казали, що Михайловський теж не з комунiстами.

Коли Карк проходив вiтальнею, бiля вiкна сидiла Нюся. На качалцi: не ходить, ревматизм. Качалка iз старими вiзерунками. Придивишся - щось подiбне до вiзантiйських малюнкiв, а то взагалi по фарбопису якогось минуло столiття. Столiття - вiки. А то нагадує чомусь якогось гетьмана.

Нюся покликала. Коли пiдiйшов, подивилась ясно.

- Драстуйте! - i подала руку.

Рука тепла й м'яка, як його маленька подушка з лебединого пуху, що подарувала мама. Мама вмерла, а подушка нагадувала маму.

Налетiла на вiкно сiра хмара, i стало волохато. Замрiялось. Нюся казала:

- Чому це в головi два днi одбиває: губ-трамот! губ-трамот! Чому це слово? Ну, я не знаю. Чому це слово? Навiть уночi тривожить: знаєте - гупає й утрамбовує. I боляче. Навiщо?

Вечорiло.

Слухав, як десь прокричав пiвень.

Нюся:

- А на тiм тижнi думала про степи. Про махновщину. Довго-довго думала. I думала, що махновщина - то є трагедiя iнтелiгенцiї Лiвобережної України. Як ви гадаєте?

Подумав.

- Може.

Потiм сiв бiля неї, а вона не говорила. Вона говорила краще, як Шкiц: тепло, по-жiночому. I хотiлось погладити її руку. За вiкном гудiло мiсто. Десь ще прокричав пiвень.

Зауважте, як пишуть молодi українськi письменники. Ви їх, мабуть, не знаєте, а їх треба знати, це ще в Шевченка написано. Є повiр'я, що нашi дiди всi грали на сопiлках, тим-то й мова така музична. Нашi дiди були чабани i виганяли товар на вигiн по синiй росi, а бiля пiдбитого бурею дуба грали на сопiлках. А от Рабiндранат Тагор теж народився в нетрях.

Так от, зауважте: вони родились в нетрях i заблукалися в нетрях. Це погано. Я виходжу на новий шлях, i менi радiсно. Поперед мене горить зоря, як i колись горiла. Я її кладу в своє волосся - i вона горить iнакше… Да…

На подальшiм роздiлi мiй читач зупиниться й продумає те, що вiн прочитав. Ах, як радiсно блукати невiдомими чебрецевими шляхами.

Для живої мислi читачевої.

Менi хочеться говорити не на тему, i я говорю. Я хочу написати агiтацiйного листка. Iсторична справка: великiй соцiалiстичнiй революцiї завжди бракувало на талановитих поетiв-агiтаторiв, а халтурили всi, за гонорар. Як менi тяжко писати про халтуру, я дивлюсь у майбутнє, я звертаюсь до нащадкiв: заплюйте темну тiнь моїх сучасникiв вiд халтури.

Це - риторика утилiтарного походження. Ну i що ж. З Карком спiльного - нiчого, а з новелою - багато, з життям - теж багато.

Так от, революцiя творить новий побут, i треба писати революцiйний побут. Є ще пролетарська поезiя, в українськiй лiтературi вона утворює добу, а може, епоху…

У мене, як на сеансi на користь голодних, в антрактах - "на користь". Мiж iншим - читайте оповiдання на тему "голод" - це корисно.

…Про вiчнiсть твору: де тенденцiя - межа її, де рафiнована художнiсть. Я хочу, щоб твiр мiй був вiчний i величний… Пролетарська поезiя - не метелик… Яка загальна композицiя моєї новели?.. Важко торувати… твердий грунт, реп'яхи… Коли я вийду з лiтератури минулого?

Вiдчуваєте змагання мого класу! Мiй клас - пролетарiат - по кровi в бур'янах i на шляхах боротьби за волю, рiвнiсть i братерство.

У редактора Карка очi як у Гаршина, а очi Гаршина писав Рєпiн, а Рєпiн оголошував себе за українця, i Нюсi здавалось, що в очах Карка - степи. Крiм того, вона часто читала Бельше, може, й тому степи.

Стояли яснi днi, i йшли яснi днi. За мiськими левадами сторожили простори, i було просторо, а на душах темно. I на тих, i на других, i переможцi, i переможенi - а хто перемiг? Це редактор Карк думає. Усi були похмурi, того й театри так повно заповнювала публiка… республiка… ха!..- це редактор Карк думає.

На заняття ходив уже пiзнiш вiдповiдального. Вчора зiйшлись у кабiнетi.

Вiдповiдальний каже:

- Читали "Росiю в iмлi" Уельса? Хай тепер радiє: на вулицях весело - магазини всi одчинено.

Занозуватий чоловiк - це видно, i нервовий - це теж видно. Йому повсякчас здається, що з нього глузують. Вiн лає iнтелiгенцiю, але любить, коли йому кажуть: