Микола Хвильовий - Синi етюди

Так: телеграфiчнi дроти узгiр'ям i проходили на бруднi квартали мiста, там вони вище над будинки.

Так: пiсля теплої зливи дротом котились краплi, зупинялись, звисали, а котрi налiтали - вливались i падали на брук. Жеврiло блакиттю.

Чудово: смердюче, промислове мiсто велике, але не величне - забуло слобожанське народження, забуло слобожанськi полки, не утворило американської казки: не йшли будинки в хмари - чудово, воно ховає сьогоднi в своїх завулках кривавi легенди на сотнi вiкiв.

Зiйшов на тротуар. Побiгли трамваї з задумливим свiтлом: на фонi вечорового повiтря електричнi лампочки тьмяно-рожевi. Не хотiлось знати, що трамваї бiжать на край мiста, що трамваї повертаються, що нема далi трамваїв, що далi важкi дороги й кiстки замучених коней. А проте чудовi легенди революцiї теж виростають тут.

Наприклад: на цiй вулицi, на цiм мiсцi - тут тепер мiщани проходять, провозять свинi з околицi - гурток матросiв умирав у нерiвнiй боротьбi з ворогами, умирали на автомобiлi, коли барикади посувались на пiвнiч - iнсургенти йшли на пiвнiч, а в проваллi раптово зацвiла Венера.

Редактор Карк дивився на вiкна: там Чепiга й теж зацвiла. Йшла синя нiч i налягала на будинки, мабуть, заповнювала коридорне повiтря - коридори довгi, темнi - установ. А в мiщанських домах тукали, мабуть, годинники. Тукали, одмiрювали простори по культурних, некультурних вiках, згадували революцiї, не знали революцiй - народнi бунти, селянськi повстання, Хмельниччина, Павлюк, Трясило…

I дивився Карк на небо: там голуба безодня, там кiнчається життя, а степи України теж голубi - асоцiацiя з небом. Думав:

- Чого так вабить-гуди - там же смерть? Може, тому, що голуба?

Потiм повертав додому. Бiля цього магазина - тут тепер державний шоколад продають - одного зимового ранку вiн зустрiв нову владу. Згадав, як шумувала Україна,хохол упертий чоловiк, а може, тут десь проходив Сковорода Григорiй Савич, великий український фiлософ, а тепер, кажуть, могила бур'яном поросла й бджоли не гудуть бiля дупла, тiльки пчiлка iнодi пролетить, i шумують революцiї, повстання на Українi знову.

Григорiй Савич Сковорода - так росiйська iнтелiгенцiя любить:

Григорiй Савич, Нiколай Романович, Владимир Iллiч, Тарас Григорович. I єсть. у цьому якась пiвнiчна солодкiсть, упертiсть, i калузькi нетри, i Iван Калита,- i московська сила - велика велетенська, фатальна, вiд варязьких гостей iде. I нема тут вишневих садкiв - на вишнях у червнi проростають зорi - i нема тут лунких дiвочих пiсень - далеких, край села, а то в заводському посьолку, або коли з сапками йдуть, а навкруги їх зелено, а за ними з цукроварнi ледве-ледве манячить у лiтнi, яснi ночi дим.

Дим… Подумав, що над Україною завжди був дим, i вся вона задимилась у повстаннях, задимилась у муках, огонь iшов десь у землю, тiльки на Дiнцi спокiйно думали й упирались у небо димарi. I був огонь, i теж - велика велетенська сила, фатальна, тiльки вiд варязьких гостей вона не йшла.

Коли Карк зiйшов на мiсток, бiля лiхтаря його зупинили.

- Пачiстiм!

Здивувався: уночi? Подивився на хлопчиська - очi благають. Поставив ногу на пiдставку, але згадав, що грошей нема. Пiшов. I згадав, як багато тепер дiтей на вулицi - з щiтками, з цигарками, стiльки бачив у Яссах чи в Бакеу, в Румунiї - там багато кафешантанiв, добрi скрипники, а в горах їдять мамалигу, живуть iз свиньми, там же носяться вiтри, а збоку Карпатськi й Трансiльванськi гори, снiговi верхiв'я… Коли в Румунiї буде революцiя?

З Лопанi дмухнуло вогкiстю.

Лопань теж має свою iсторiю: на березi багато калу й дохлi конi, а вчителi гiмназiї i досi ловлять удочками рибу й думають - про минулi днi, коли фунт бiлого хлiба коштував три копiйки, а пiвпляшки - двадцять чотири.

Лопань теж має свою iсторiю - вона не знала революцiї, вона не бачила революцiї, бiля неї проходять червонi крамарi, на нiй теж зрiдка появляються кайори. Розмова:

- Що за свiтла нiч, а на душi темно: нема простору. Чека. Госпуп. Ех ти, життя прокляте! Другий голос:

- Нiчого. Сила за нами. Ха! Обиватель. А обиватель - хвиля, дев'ятий вал. Регулятор. Пiднявся високо, ану-бо нижче! Не хочете? Себе винiть. Ми теж дещо знаємо. Налетiв обиватель - i човен поринув. Обиватель регулятор.

З Лопанi дмухнуло вогкiстю.

Мої любi читачi! - простий i зрозумiлий лист.- Я боюсь, що ви мою новелу не дочитаєте до кiнця. Ви в лабетах просвiтянської лiтератури. I я поважаю. Та кожному свiй час. Творити то є творити. Да. Соловей - от як дерева здалека пухкi, а мiж дерев бiлiє, а бiля дерева заряснiло - солов'ї не однаково спiвають, прислухайтесь. Свої Моцарти, Бетховени, чув i Лисенка - солов'я. Переспiвувати - не творити, а мавпувати. I читач творець, не тiльки я, не тiльки ми - письменники. Я шукаю, i ви шукайте. Спершу вiд новаторiв - i я теж - це нiчого: вiд них, щоб далi можна. А твiр мiй буде цiлком художнiй - треба продумати, треба знати… Ах, зеленi мої сни за далеким невимовним. Ах, моя молодiсть - на фабричних посьолках тебе залишив, заблукалась ти нiччю в шахтарських огнях, на степах запорiзьких безмежних.