Ростислав Самбук - Тайна вечеря

Євген Прокопович потягнувся так, що затріщали суглоби. Справа Друзенка — тільки початок. Основне тепер прибрати головного інженера Лебединського та ще кількох спеціалістів. Відтяти заводові голову. Ось тоді можна зітхнути спокійно. Що таке сучасне підприємство без кваліфікованих інженерів? А нічого, болото, ковбаня з жабами, які тільки й вміють кумкати. Не працювати, а саме кумкати, базікати, приймати зобов’язання, виконувати й перевиконувати — що ж, це і є справжній соціалізм. Поки інженер Лебединський із своїми помічниками рубатимуть ліс на неосяжних сибірських просторах або прокладатимуть колимську трасу, новоспечені начальники цехів провалять план або виготовлятимуть неякісну продукцію, тобто погані, недосконалі гармати…

«А хто? — звеселився Євген Прокопович. — Хто спричинився до цього, хто, так би мовити, першоджерело? Навіть подумати лячно… Сам вождь і вчитель товариш Сталін, бо саме він, так, саме товариш Сталін, великий і мудрий, почав рубати сучок, на якому сидить сам…»

У Євгена Прокоповича радісно тенькнуло серце.

«Хай живе товариш Сталін! — прошепотів, бо цієї миті щиро думав саме так. — Хай живе й благоденствує разом з товаришем Єжовим. Хай будують колимські табори, хай бешкетує і безчинствує енкаведе, бо скоро саме там, за колючим дротом, опиняться найкращі й найрозумніші…»

Від цієї думки зробилося зовсім гарно. Євген Прокопович влаштувався зручніше, спершись на спинку лавки, й зібрався трохи подрімати, та хтось став перед ним, і Євген Прокопович невдоволено розплющив очі. Розсердився: йому не вистачало тільки дядька Кирюші — затулив сонце, як Александр Македонський Діогенові, стоїть і нахабно посміхається.

«Теж мені новоявлений цар, — подумав із злістю Євген Прокопович, — клятий гегемон, якому начебто належить уся влада! Чого посміхаєшся, буцім і справді стало жити краще й веселіше?»

Проте згадав, як прислужився йому дядько Кирюша і полковником Друзенком, угамував у собі лють і примусив себе усміхнутися дружелюбно.

— Чого розсівся? — запитав дядько Кирюша.

«Яке твоє собаче діло?» — ледь не зірвалося з язика в Євгена Прокоповича, проте відповів чемно:

— Так вихідний… На сонці тепло…

— Пішли на іподром.

— Навіщо?

— Сьогодні рисисті заїзди.

— Ну й що?

— Рубля на «ординар» поставиш, може, п’ятірку виграєш. Новачкам, кажуть, везе.

— А я з державою в азартні ігри не граю.

— Чому?

— Бо держава завжди обшахраїть.

— Ну й дурень. Треба коней знати. Я щонеділі не менше десятки виграю.

«А чому б не піти? — вирішив Євген Прокопович. — І навіть поставити на якусь кобилку? Ну, програю кілька карбованців, то й що? Пеко відшкодує…»

Подумавши так, Євген Прокопович рішуче підвівся.

— Ризикувати то й ризикувати! — заявив самовпевнено. — Пішли, Кириле, ризик — благородне діло…

На іподромі грав духовий оркестр. Власне, більшовики влаштували так, що оркестри грали повсюди: на стадіонах, у парках, по неділях навіть на міських майданах.

«Для підняття ентузіазму, — не без іронії подумав Євген Прокопович. — Якого у трудящих останнім часом значно поменшало. Цікаво, чи грають духові оркестри на Соловках? Певно, грають, бо там нині найкращі музиканти…»

Кирило придбав програму заїздів і почав вивчати. Відмітив олівцем своїх фаворитів і передав папірець Євгенові Прокоповичу.

— У першому заїзді виграє Буян, — сказав Кирило упевнено. — Зараз побачиш його: вороний жеребець — звір! Тут гарантія, і проти Буяна тільки дурень ставитиме. Але ж і виграш нікудишній: руп поставиш, два одержиш. Куш можна зірвати тільки в дублі.

— Що таке дубль? — наївно поцікавився Євген Прокопович.

Дядько Кирюша подивився на нього як на заморське айво.

— Сірість, — махнув рукою, — хіба не знаєш? Це, коли твої коні виграють у двох заїздах підряд. Ставиш трояк, а люди вигравали навіть по п’ятсот. Уловив?

— Уловив, — згідливо кивнув Євген Прокопович. — І від чого залежить розмір виграшу?

— Чим менше поставили на переможця, тим більше грошей. Скажімо, всі визначили Буяна, а ти здуру Румуна. А Румун узяв і обійшов Буяна. За руп в ординарі не менше п’ятнадцяти…

— То я і поставлю на Румуна.

— Дулю одержиш. Румунові Буяна ні в жисть не обставити…

— А раптом?

— Кажу: ні в жисть!

— Добре, — погодився Євген Прокопович, — а в другому заїзді хто переможе?

Дядько Кирюша авторитетно примружився.

— По-моєму, Орлик.

— Й гратимеш дубль? На Буяна та Орлика?