Ростислав Самбук - Тайна вечеря

— Можна, тільки виграш буде копійчаний.

— А я що кажу: з державою грати — все одно що з власної кишені гроші викинути.

На іподромне коло почали виїжджати учасники першого заїзду. Буян справді вразив Євгена Прокоповича: довга шия, горда голова, розмашистий крок. Він не промчав повз трибуни — проплив, і пісок вибухав під його могутніми копитами.

«Точно переможе», — згодився з дядьком Кирюшею Євген Прокопович і вирішив поставити на Буяна. Подивився список другого заїзду, око зупинилося на відміченому олівцем Орлику — певно, Кирило має рацію, але ж і виграш буде нікудишній.

А якщо переможе хтось інший?

Під номером п’ятим у другому заїзді було заявлено кобилу під незвичним ім’ям Гулінька, і Євген Прокопович, зважаючи саме на цю незвичність, вирішив поставити в дублі саме на неї. Отже, Буян і Гулінька: Буян виграє точно, Гулінька — під запитанням, певно, як каже дядько Кирюша, — «ні в жисть».

«Ну й біс з ним, програю трояк», — вирішив Євген Прокопович і попрямував до каси купувати квиток.

Буян одразу відірвався од інших рисаків, вже на першому повороті він випереджав сірого в яблуках І рана на цілий корпус і прийшов на фініш з великим відривом.

— Я що казав! — заявив дядько Кирюша. — Буян ще нікому не програвав…

В ординарі виграш справді був мізерний — карбованець, та дядько Кирюша не засмутився.

— У другому заїзді граю на Орлика, — довірчо повідомив Євгену Прокоповичу, — дубль — Буян та Орлик, на цих двох люди ставитимуть, багато не виграєш, не більше десятки, але ж і десятка на дорозі не валяється. Ти на кого поставив?

— На Буяна та Гуліньку.

— Вважай, загубив трояка.

— Губимо й більше.

— Пивка краще попили б.

— На твою десятку й поласуємо.

— Я не проти, — раптом погодився дядько Кирюша, — гуляти, то й гуляти…

В другому заїзді Орлик, як і Буян у першому, одразу вийшов уперед. Білий жеребець з пухнастим довгим хвостом, розпластаний у повітрі, нісся до перемоги, хижо витягнувши морду й роздуваючи ніздрі. Євгену Прокоповичу здалося, що зараз, як у казці, видихне вогонь, а під копитами спалахнуть блискавки.

Гулінька йшла третьою.

«Програв…» — засумував Євген Прокопович, проте саме в цей час сіра й зовні непоказна кобилка наздогнала гнідого жеребця, який тримався другим, і навіть випередила його.

Євген Прокопович зблід і почав повільно підводитися з лавки.

— Давай… — мовив чомусь пошепки й хрипко, — давай, мила, дорога, кохана! Уперед!..

І Гулінька, наче почувши його, впритул наблизилася до Орлика. А вони вже входили в останній поворот, і на мить Євген Прокопович втратив орієнтацію: бачив тільки витягнуті оскалені кінські морди, Орлик, певно, все ж ішов першим, і жокей у червоному капелюшку оперіщив його батогом.

Проте Гулінька наздогнала білого рисака: останній поворот вони пройшли морда в морду. Євген Прокопович, стоячи, схопився за голову, повторюючи, немов молитву, «дорогенька, мила, любонька…», і сіра кобилка вийшла вперед, спочатку лише на голову, потім ще трохи…

Ударив дзвін, і Євген Прокопович знеможено опустився на лавку.

— Виграв… — пробелькотів, ще остаточно не вірячи. — Кирило, я виграв чи ні?

— А я програв… — невдоволено поморщився дядько Кирюша. — Цілого трояка, чудасія…

У Євгена Прокоповича нараз затрусилися руки, й він, щоб ніхто не побачив, засунув долоні під пахви.

«Скільки ж? — подумав. — Скільки виграв, може, більше сотні?»

— Новачкам завжди везе, — авторитетно пояснив дядько Кирюша, — недарма ж кажуть…

— Дурням щастя? — Євген Прокопович зовсім не образився. — А я чомусь був певен, що Гулінька не підведе.

— Бач, один ти розумний… Тут люди не дурніші за тебе, он Панас Романович, — Кирило кивнув на рудого чоловіка в солом’яному брилі, — все знає, і то Гуліньку не вирахував.

— Виходить, я розумніший за Панаса Романовича.

— А знаєш, — пожвавішав дядько Кирюша, — скільки ти зараз зірвеш! Чекай… — він перегнувся через бильця трибуни, вказавши на чоловіка, який прошкував до дошки, де вивішували цифру виграшу. — Чекай…

Чоловік зупинився біля дошки, дістав з-під пахви дві диктові дощечки, почепив їх там, де великими літерами було виведено: «Ординар».

— Овва, аж вісімнадцять карбованців! Дядько Кирюша поклав Євгенові Прокоповичу долоню на плече. — Скільки ж у дублі? Скільки-скільки?.. Триста п’ятдесят сім? Ну, ти пан сьогодні, Євгене! Триста п’ятдесят сім карбованців, бачиш? Мінус трояк, триста п’ятдесят чотири чистими!