Ростислав Самбук - Тайна вечеря

— Погано думаєте, Сокирко!

— Ні, Андрію Андрійовичу, чи як там вас? Ви ще не стикалися з нашою контррозвідкою, однаково вашу карту поб’ють.

— Тому й не стикався, що ваші бовдури не туди дивляться, — посміхнувся Бодун. — Знаєте, скільки я вже в Києві? То не панікуйте, Сокирко, краще обговоримо умови, на яких працюватимемо.

— Що вимагається від мене?

— Така розмова мені вже подобається. Нічого особливого. Треба сумлінно виконувати ваші службові обов’язки, викривати якнайбільше ворогів народу, особливо серед військових. Кожен сигнал про червоного командира від комполку й вище не повинен лягти під сукно. У Москві заарештовані й розстріляні маршал Тухачевський та кілька командармів. Тут, на Україні, рибка менша, але і її вистачає.

Сокирко посміхнувся самими губами.

— Вчора органи державної безпеки заарештували командарма третього рангу Вовченка.

— Невже? — Бодун аж перехилився через стіл. — Чудова новина! І що йому інкримінують?

— Зв’язки з іноземною розвідкою.

— Розстріляють… — потер руки Бодун. — Дяка богові, цей Вовченко є в моєму списку.

— Навіщо це вам? — здивувався Сокирко. — Брати участь у нашій же боротьбі з ворогами?

— Ми не закінчили писати, Іване Макаровичу. На чому зупинилися? На абвері? Далі… «Зобов’язуюсь сумлінно виконувати всі завдання моїх шефів». Дата… Підпис… Усе, Сокирко, розписалися? Золотим пером розписалися, Сокирко, й підпис ваш справді золотий. Можете взяти цю ручку на пам’ять. Такі в Києві поки що не продаються.

Бодун підсунув до себе списаний аркуш, уважно прочитав, склав і заховав до кишені. Дивився, як нервово крутить у пальцях ручку Сокирко, тонко всміхнувся, дістав заклеєну хрест-навхрест пачку грошей, підсунув йому.

— Тут дві тисячі карбованців. Аванс, Сокирко, але доведеться написати розписку. Я ж кажу: ця ручка воістину золота.

«Гірка пігулка, — подумав Іван, — та, зрештою, не дуже. Цей мерзенний тип вільно швендяє по Києву, ніхто на ньому ока не зупинить, чого ж лякатися мені? А гроші, справді, не пахнуть».

Написав розписку, а пачку заховав за книжки на етажерці поруч з чорнильницею та пером «рондо». Сказав:

— Я вимушений поставити умову…

— Кажіть.

— Триматиму зв’язок лише з вами і якомога рідше.

— Слушно. Я дзвонитиму вам не частіш як два рази на місяць, можливо, ваш телефон прослуховують…

— Ні, — похитав головою Сокирко.

— Не будьте таким самовпевненим, Іване Макаровичу. Я не здивуюсь, якщо прослуховують телефон самого наркома. Так от, розмова буде зовсім невинна. Доповідає Андрій Андрійович… Ви ж працюєте з агентурою? От і добре. Отже, доповідає Андрій Андрійович: сьогодні я був на вулиці, припустимо, Круглоуніверситетській в будинку тринадцять… І далі якась нісенітниця, нічого не варте повідомлення. Ви запам’ятовуєте тільки цифру. Це — дата зустрічі. У цей день о восьмій вечора біля бічного входу на стадіон «Динамо», вгорі у Першотравневому парку. Там є пивний ларьок, чому не поласувати пивом?

— Однак у мене така робота, що у призначену годину не завжди можу вирватися.

— Назвете цифру. Під якимось приводом. Наприклад, скажете: «Подивіться за вісімнадцятим будинком…» Я знатиму: зустріч відбудеться вісімнадцятого.

— Згода.

— Ваш номер телефону?

Сокирко назвав, Бодун не став записувати, тільки повторив, і це сподобалось Іванові. Він не залишав жодних слідів, крім зобов’язання працювати на абвер і розписки на дві тисячі карбованців.

Запитав:

— Сподіваюсь, ці документи, — тицьнув пальцем на внутрішню кишеню Бодунового піджака, — зберігатимуться в надійному місці?

— Сейф на Принц-Альбрехтштрасе вас влаштовує?

— Цілком.

— Ми вміємо працювати, шановний.

— Бачу.

— Я подзвоню на тому тижні. Поп’ємо пивка, і я дам вам адреси двох чи трьох військових, на квартирах яких працівники НКВС знайдуть компрометуючі матеріали на вищих командирів військового округу. Крім того, на ваш відділ до Наркомату надійдуть листи — трудящі повідомлять про ті або інші прорахунки чи злочини командирів. Звичайно, називатимуться прізвища, вказані мною. Ваша справа добитися, щоб на квартирах цих командирів зробили обшуки. Гадаю, й не дуже досвідчені працівники держбезпеки знайдуть підкладені нами матеріали.

— Як це вам вдасться?

— Ну, я вже сам сушитиму цим мізки. Проте це тільки початок, Сокирко. Бажано було б, аби справи цих командирів потрапили до вас.

— Навіщо? Будь-який наш слідчий, маючи такі матеріали, доведе цих жевжиків до трибуналу.