Іван Білик - Цар і раб

— Котрий єси ти в нього? — спитав Великий князь. — Чи не сімнадцятий?

Борис лише плечима зітнув, думаючи, коли ж володар неосяжної землі Руської нарешті поцікавиться метою його приїзду.

— Тобі вже сорокове літо минає?

— Сорок і друге, — відповів Борис.

— Се вже й я сорок друге літо сидю Великим князем?!

Думка сподобалася князям та болярам, і вони почали пригадувати давні труди й давні січі, й так минув увесь пир. Тільки наступного дня Великий князь, як і всі його підручні князі та боляри, вусатий і косатий, спитав:

— По рать споміжну прийшов єси, княже? Не кажеш, але й так видю. До Великого князя волосні князі за сим лише й приходять. Скільки просиш?

Борис почав квапливо доводити, що Мітрідатові не можна потурати, бо коли ступить однією ногою на сей берег, то схоче й другою, тоді ж його вже нічим не спиниш, і він зазіхне й на Данапр, і на Данастр, і на Десну.

Пошкрібши ще не голене сьогодні тріскуче сиве тім'я, Великий князь поправив косу з рудим кінчиком за вухо й спитав те саме:

— Скільки просиш, речу?

— Двадесять тисяч… — несміливо відказав Борис.

— Дві тьми… В Діофанта також дві? Чи більше?..

— Але ж я маю й свою рать. І вона сидить за муром! — злякався великокняжого вагання Борис.

Великий князь почав розтирати вузликуваті пальці, які мусили боліти йому. Він добре знав і задуми Мітрідата, який готувався до ратіння з Римом, і його силу, й ті дві тьми, які допіру назвав Борис, викликали в нього сумнів.

— Того літа він побив тебе тьмою?

Борис кивнув, іще не відчуваючи ходу його думки.

— Тоді дам тобі п'ять тем.

— Не треба стільки! — ще дужче злякався турицький князь і почав доводити, що руські вої легко здолають понтян один супроти одного. П'ятдесят тисяч великокняжої рати в його землі здавалися надто небезпечними, могли би після перемоги не вернути всп'ять, і тоді втрачала глузд і ся його поїздка сюди, й увесь задум.

Але старий Борислав, закивавши голим тім'ям, не розумів або ж не хотів зрозуміти його страхів. Обсядуть і висидять, міркував Борис, коли володар землі Руської повів його до столової світлиці. Й тоді хоч самому за море втікай, хоч бери пернач од Великого князя…

Не зважаючи на свій вік, господар їв багато й раз по раз запивав страву медом. Пригнічений настрій гостя, здавалося, зовсім не обходить його, й се ще дужче непокоїло Бориса. Все знає й усе тямить, вирішив він після страви, коли Великий князь гукнув конюшого, який мав під своєю рукою все його комонне військо.

Сього болярина, теж бритоголового й вусатого, Борис бачив на вчорашньому пиру, та не подумав, що дрібненький, мов жучок, чоловічок є таким високим чинцем у Великого князя. Конюший не говорив, а дзижчав глухо й хрипкувато, й се ще дужче робило його схожим на жучка. Він сказав, настовбурчивши руді вуса:

— П'ять тем!.. Де ж я їх тепер висилю стіки! Хіба що в полюддя…

— У полюддя буде пізно, — завважив старий князь. Він уже встиг поголитися, й тепер підборіддя та тім'я його аж лишали.

Коли ж він обшкрябав щетину? — здивувався Борис, немовби від того залежало багато дечого. Він уже потроху заспокоївся й призвичаїв себе до думки, що вертатиме додому в супроводі п'яти тем руської рати.

Так вони нічого не вирішили, й увечері Великий князь іскликав у себе раду. Ще, може, й розминеться, думав турицький князь, дослухаючись гомону бурхливої суперечки здалеку, бо його не запросили, й він сидів у своєму покої сам.

Уранці Великий князь, нічого не сказавши йому про наслідки вчорашньої ради, ввійшов у ловецькому спорядженні:

— Підеш на лебедя?

Борис погодився, й не тому, що дуже любив ловування, а просто з нудьги. Полювали на озерах супроти Кийлева, де білі птахи, йдучи не знати з яких холодних країв у вирій, сідали перепочити. Борисові не поталанило вбити жодного лебедя, хоча решта князів та боляр вертали домів із двома й трьома кожен. Переправлялися через Данапр усім гуртом на плотах, яких тут було безліч, бо кийляни здавна славилися своїми перевозами-кийлями. Турицький князь виморився й спав, мов убитий, а вранці його знову покликали на пир.

— Ви в тій своїй Турицькій землі забули-сте й дідній покон, — сказав старий князь Борисові, коли той поцікавився, з якої се речі пир у таку ранину. — Переймаєте грецьке… Сьогодні свято — Земля-Мати вродилася. По-нашому — Земля, по-древлянському ж та по-вашому — Лада, жона Соварогова, себто Богова.

Пир тривав недовго: діви-роби внесли й поставили на стіл три цілісіньких, мов живі, навіть у пір'ї, лебеді, й коли старий князь підняв одного за вигнуту білу шию, все вбрання птаха разом знялося, лишилось тільки пахуче рум'яне м'ясо. Тоді відчинилися двері й до світлиці ввійшла стара жона в ошатній, золотом гаптованій вишиванці.