Валентин Чемерис - Фортеця на Борисфенi

— Але я добрий, — збрехав він, бо в ту мить і сам вірив у свою доброту.

— Я поділюся своїм добром з тобою. і своєю любов'ю.

– і для цього ти мене зачинив у льох?

— Пташечку варто зачиняти, інакше її згамає кіт.

— Гм… Чи не краще тоді зачиняти кота?

— Ха-ха! — зареготав він. — Ти дотепна, моя пташечко!

Ще хлюпнув у кухоль вина, бо допікала спрага.

— Як тебе звати? — обхопив її за гнучкий стан.

— Чи панові не все одно? — вона вислизнула з його обіймів — Я не терплю старих лапунів.

— Але я хочу вимовити твоє ім'я, — перехилив він кухоль.

— Полонянка…

— Рід у тебе є?

Вона випросталась і гордо глянула на нього.

— У мене є рід, і великий. Я — українка!

— Але я питаю, як тебе звати?

— Українка, — вперто повторила вона.

— Ти будеш моєю! — зухвало вигукнув він. — Але я не хочу брати силою те, що любіше по добрій волі.

Вона рвучко повернулась до нього, очі її спалахнули.

— Доброї волі забаг? Приперся в чужу країну, хапаєш людей, мордуєш їх у підземеллі, а тоді доброї волі хочеш? Пестощів?

— Ти маєш рацію, — згодився він. — Але я не поляк.

— Не має значення. Ти все одно ворог! Він знову хлюпнув у кухоль жадібно випив.

— Вино приносить забуття, я хочу втопити у ньому свою нудьгу.

— Коли запорожці захоплять фортецю, то пана коменданта і без вина чекає забуття.

— Ти певна?

— Авжеж! Козаки не потерплять осиного гнізда біля Січі. Це мусить нарешті втямити і сам пан комендант.

— Оракул у спідниці! — спалахнув він. — Сільська пророчиця! Ха-ха!.. Не забувай, що всі пророки закінчують життя раніше, аніж збувається їхнє просторікування! Забуваєш, що ти всього лише холопка, а не уродзона шляхтянка. По-доброму не віддасися — силоміць візьму. Або віддам тебе драгунам на поталу. Вибирай. Ти молода, вродлива, гостроязика. і, напевне ж, хочеш жити. Чи не так?

— Хочу, — зізналась вона і по хвилі додала: — Але хочу жити вільною, а не панською затичкою…

— Коли багнеш волі — не протився мені. Я подарую тобі волю і випущу тебе з фортеці. Я тут господар.

— Ні, — сказала вона просто. — Ти — в'язень, такий же, як і я. Сидиш і лихоманишся за мурами, козаків боїшся.

— Послухай, пророчице… Проси у мене що хочеш, і я виконаю твоє прохання. Але спершу стань моєю. і пам'ятай: або я, або драгуни. Поспішай, я нетерпеливий. і драгуни теж…

Вона задумливо перебирала косу, наче радилася з нею.

— Гаразд, — вперше погодилась бранка. — Але поведи мене на фортечну стіну — хочу подивитися на Дніпро й подихати свіжим повітрям.

Вони вийшли й попрямували дворищем. Вона попереду, він трохи відставши. Дивився на її довгі стрункі ноги з пружними литками, на горду поставу, на легку ходу й облизував сухі губи, що вкривалися смагою. Потім вони довго піднімалися крутими східцями і зрештою опинилися на стіні. Варта відзадкувала геть до бастіону.

— Дихай свіжим повітрям, пташко, — комендант розтягнув губи в подобі посмішки. — Сьогодні я щедрий, виконаю будь-яку твою забаганку!

Широко відкритими очима дивилася дівчина на світ. З високого муру видно було далеке Задніпров'я, де зеленіли гаї…

— Земле моя рідна, — прошепотіла дівчина. — Так хочеться жити…

Глянула вниз, на гостре каміння, відсахнулась.

— Страшно? — засміявся комендант. — Ходімо краще звідси.

— Зачекай, людолове!

І полонянка вискочила за зубчастий виступень стіни.

— Назад! — крикнув комендант.

— Ти хотів, воріженьку, знати моє ім'я? — вигукнула полонянка і замахала руками, аби втримати рівновагу. — Настею мене люди кличуть. А для тебе я просто українка. Настя-українка. А ще у мене є брат Ярема, він на Січі козакує. Братик і відомстить тобі, злий воріженьку. А я полечу до Дніпра… — Зойкнула: — Дніпре, любий Дніпре, прийми мене, і тіло моє, і душу. і зроби мене чайкою-зигзицею.

Хитнулася вперед, відірвалася од стіни і зникла. Маріон кинувся до краю стіни. Дівчина летіла далеко внизу, розкинувши руки, наче крила…

— Дурень! — раптом вголос вигукнув комендант. — і я прителющився допомагати полякам корити Україну? Невіглас!

Острів Базавлук, на якому запорозькі козаки ще в 1593 році заснували столицю свого краю-Січ, лежав якраз там, де в Дніпро впадали три його праві притока: Чортомлик, Підпільна та Скарбна. Довкола безліч дрібних річечок, озер та озерець, єриків, гаїв, лісів, в непрохідних, заплутаних плавнях день у день галасувало птаство, а в річках була повна-повнява риби, в гаях, лісах та байраках — всякого звіра.